Єврейське населення Дрогобиччини: повоєнне життя і побут (1944-1958 рр.)

Abstract

Мета статті полягає у висвітленні повоєнного життя євреїв Дрогобиччини. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, науковості та соціального підходу, а також на використання методів соціальної і усної історії. Наукова новизна полягає у тому, що вперше зроблено спробу дослідити повоєнне повсякдення євреїв у Дрогобицькому регіоні на основі мемуарів, усних спогадів очевидців подій та з використанням зарубіжних архівних джерел. Висновки. Після завершення німецької окупації реґіону, євреї поступово налагоджували «мирне» життя у нових умовах. 1. Перед ними гостро постала житлова проблема. Багато єврейських будинків були зруйновані, а ті, що вціліли, вже давно мали інших власників. 2. Більшість євреїв реґіону були звичайними робітниками та, як й інші мешканці реґіону, переживали нестачу продуктів харчування, одягу, голод, складні матеріально-побутові умови. У зовсім іншому матеріальному становищі перебували ті, хто займали високі керівні посади. 3. Дитячий досвід повоєнного повсякдення мав свої особливості. Війна внесла вимушену перерву у навчання. Охоплення пропущеного матеріалу не передбачалося. Навчання давалося надзвичайно складно в умовах, коли до українських шкіл зараховували дітей, які розмовляли винятково польською мовою. 4. Попри атеїстичну політику радянської влади, більшість євреїв реґіону продовжували таємно святкувати іудейські свята та зберігати релігійні традиції і обряди. Їхній релігійний світогляд відрізнявся від світогляду інших національних груп. Це мало свій вплив і відображення на побутових моментах. 5. У повоєнний період більшість євреїв Дрогобиччини назавжди покинули реґіон через непрості стосунки із радянською владою, важке матеріальне становище, небажання розпочинати «нове» життя там, де все нагадувало про недавно пережиту трагедію. Переїзд не завжди був легким процесом, передбачав тривалу підготовку та отримання спеціального дозволу.