Організація боротьби репресивно-каральних органів проти українського визвольного руху: невідомі інструктивні документи (1945 р.)

Abstract

Мета статті – ввести до наукового обігу інструктивні документи радянських репресивно-каральних органів про організацію та форми і методи проведення боротьби із українським визвольним рухом у західноукраїнських областях України. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше вводяться до наукового обігу невідомі інструктивні документи про організацію боротьби репресивно-каральних органів – наказ військам Львівського воєнного округу (13 січня 1945 р.) про різнобічну допомогу радянським партійним органам, структурам НКВС і НКДБ органам у боротьбі із ОУН і УПА та вказівки заступника народного комісара внутрішніх справ УРСР генерал-лейтенанта Строкача, подані на нараді командирів частин 82 сд (25 листопад 1945 р.). Висновки. Отже, репресивно-каральна система у боротьбі з визвольним рухом на західноукраїнських землях користувалася низкою форм і методів, які під час боротьби «відточувалися». Відповідно вони відзначалися ефективністю та завдавали націоналістам відчутних втрат. Сподівання радянської адміністрації на швидке та повне знищення визвольного руху не виправдалися, оскільки він користувався підтримкою населення та, зі свого боку, обирав оптимальну модель функціонування у відповідний період. Саме тому репресивно-каральний апарат під час боротьби з українськими націоналістами змінював власні завдання. Хоча впродовж усього періоду боротьби основна ставка робилася на силове врегулювання конфлікту. Так, якщо на початковому етапі боротьби застосовувалися широкомасштабні операції, то уже наприкінці 1946 – початку 1947 р. силовики проводили операції невеликими маневреними відділами супроти конкретних повстанських підрозділів чи окремих діячів підпілля (районних, надрайонних, окружних і крайового проводів ОУН), дислокацію яких виявила агентура. Ці зміни давали радянським силовикам можливість, діючи малими групами, за наявності точних агентурних даних, охоплювати більшу територію і ліквідовувати націоналістів, які залишилися. Нещодавно нами були віднайдені два документи, які розширюють уявлення про масштаби боротьби радянської системи із українським визвольним рухом, суттєво розходяться із офіційною картиною, поданою в офіційній радянській пропаганді. Відзначимо, що публіковані документи є важливим джерелом до комплексного дослідження репресивної політики радянської адміністрації у західноукраїнському регіоні загалом та протистоянні із українським визвольним рухом зокрема.