Особливості постання збройних сил під егідою ОУН (б) (1941-1943 рр.): між теорією та практикою

Abstract

Мета дослідження полягає в аналізі ідеологічного підґрунтя збройного опору в середовищі ОУН (б), а також вивченні особливостей його практичної реалізації. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму та науковості, із використанням загальнонаукових (аналіз, синтез тощо) та спеціально-історичних методів. Визначальним методологічним підходом у реалізації завдань є системно-хронологічний. Наукова новизна полягає у вивченні особливостей розгортання військових структур армійського типу націоналістичного крила національного руху Опору. Збройна боротьба за реалізацію складових національної ідеї трактувалася невід’ємним елементом розвитку нації. Вагомість військового чинника у справі здобуття суверенної національної держави зросла під час Другої світової війни. Проте керівництво українських націоналістів не характеризувалося одностайністю у баченні значення, доцільності та форм військової діяльності. Такий стан зумовив еволюцію концепції збройної боротьби загалом та стратегії розбудови національних збройних сил зокрема. Поступово визначаються головні чинники результативного процесу військового будівництва. Постання воєнізованих формувань обумовлювалося також чинниками зовнішнього характеру. Найбільш значущими із них були реалії нацистського окупаційного режиму, активізація вороже налаштованих до ідеї національного державного суверенітету сил та перспектива підпорядкування українських етнічних земель радянському тоталітарному режимові. У матеріалі окреслено також регіональні передумови і специфіку процесу розбудови збройних сил. Визначено основні організаційні форми військового будівництва під егідою ОУН (б). Висновки – у часі нацистсько-радянської війни спостерігається еволюція уявлень проводу ОУН (б) щодо шляхів формування збройних сил, що трактувалися як невід’ємний чинник у досягненні державного суверенітету.