Микола Козак ("Смок", "Чупринко", "Вівчар"): неоднозначна постать Крайового референта СБ та провідника ОУН на ПЗУЗ

Abstract

Мета дослідження – полягає у з’ясуванні ролі Миколи Козака в українському визвольному русі 1930–1940-х рр. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об’єктивності, поміркованого наративного конструктивізму, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії українського визвольного руху на основі невідомих раніше архівних документів досліджено життєвий шлях Крайового провідника ОУН на північно-західних українських землях Миколи Козака. З’ясовано, що його постать помилково ототожнювали з іншою особою. Висновки. Микола Козак відіграв непересічну роль в українському визвольному русі 1930–1940-х рр. Його діяльність охоплює терени Станіславівщини, Лемківщини, Вінничини, Волині, Рівненщини та Тернопільщини. За його ініціативи на території Волині та Західного Полісся протягом осені 1943 – осені 1945 р. відбувалися масові ліквідації осіб, запідозрених у співпраці з радянськими спецслужбами. Його активність та фанатичність у цьому напрямі відзначали багато сучасників. Найбільшим успіхом Миколи Козака у боротьбі з радянською агентурою була його оперативна гра з представниками центральних органів НКВС УРСР в Києві за участі Людмили Фої. Негативним наслідком радикальної контррозвідувальної діяльності «Вівчара» стало виникнення численної опозиції «чисткам» всередині підпілля ОУН на Рівненщині. На початку 1946 р. її очолив земляк та колишній товариш Миколи Козака – Степан Янішевський («Далекий»). Наслідки цього розколу оунівцям вдалося подолати лише на початку 1950 р.