Особливості розвитку українського та польського унієзнавства в другій половині ХІХ ст.

Abstract

Мета статті проаналізувати і порівняти спільні й відмінні риси праць українських та польських істориків, окреслити основні здобутки і недоліки українського та польського унієзнавства у другій половині ХІХ ст. Методологія дослідження ґрунту-ється на методах узагальнення, синтезу та порівняльного аналізу. Наукова новизна полягає у тому, що вперше зроблено спробу порівняти теоретико-методологічні засади та фактографічно-концептуальні здобутки напрацювань польського й українського

унієзнавства другої половини ХІХ ст. Висновки. Отже, в українському та польському унієзнавстві другої половини ХІХ ст. виок-ремлюються три конфесійні напрями (православний, уніатський та католицький) І відповідно два підходи до трактування й оцінки унійних процесів – дискредитаційний та апологетичний. На стан і особливості унієзнавчих студій впливали суспільно-політичні умови розвитку історичної науки в Австро-Угорській та Російській імпе-ріях, позитивістська методологія та особистісні релігійні переко-нання істориків. Цінність напрацювань тогочасного українського та польського унієзнавства передовсім полягає у нагромадженні фактографічного і документального матеріалу про передумови, процес поширення унії у Львівській та Луцькій єпархіях. Водночас унієзнавчий дискурс цієї доби не позбавлений упередженості та субʼєктивності у генеруванні основних інтерпретаційних концепцій. У середовищі галицьких істориків-москвофілів та православній історіографії Наддніпрянщини утвердилась концепція про поширення унії у західних єпархіях Київської митрополії завдяки меркантиль-ній діяльності руської церковної ієрархії, протегуванні польського уряду та переслідуванні православних польською шляхтою. Концеп-ції українського (уніатського) та польського (католицького) напря-мів історіографії є більш виваженими й обґрунтованими, зокрема про національно-захисні мотиви унійної діяльності руського єпис-копату і роль єзуїтів у поширенні унії в регіоні. Прикметно, що у тогочасному українському та польському унієзнавстві не вироби-лося єдиного погляду щодо трактування і оцінки наслідків унійних процесів у західних єпархіях Київської митрополії. Польські дослід-ники переважно досліджували наслідки поширення унії з огляду на політичні перспективи розвитку Речі Посполитої, а українські – з огляду можливості збереження через конверсію релігійної та національної самобутності, а також рівноправності з поляками. Проте ані польське, ані українське тогочасне унієзнавство не опрацювало альтернативного спектру джерел, зокрема і закордонних архівів, науковцям не вдалося дослідити проблему цілісно на широкому геополітичному полі, висвітлити методи та шляхи поширення унійної конфесії, у тому числі і на єпархіальних зібраннях духовенства.