Епістеміологічне осердя педагогіки прагматизму Івана Франка і Джона Д'юї

Abstract

Іван Франко є унікальним українським науковцем із точки зору залученості в загальноєвропейський освітній простір кінця – ХІХ початку ХХ сторіччя. У контексті зміни педагогічної парадигми України в умовах російсько-української війни та вступу України у ЄС набуває особливого значення прагматична концепція Джона Д’юї, в основі якої критика і заперечення традиційної освіти в авторитарному невільному суспільстві, ідеї свободи людини та демократії як оптимальної форми суспільного устрою, яка дає змогу повною мірою реалізуватися нації як складовій цивілізаційного поступу. У статті доведено, що Франко у своїх наукових, публіцистичних і художніх текстах паралельно із американським теоретиком і практиком філософії та педагогіки прагматизму Д’юї сформулював в українській дидактичній традиції основні принципи навчання літератури через текстоцентризм, заперечення традиційного екстенсивного навчання, особистісний розвиток на основі практичного пізнання та майбутнього застосування умінь і навичок. Методологія знань, – себто епістемологічна складова переважає у педагогічній системі Івана Франка. У дослідженні показано, що за ціннісною шкалою прагматизму Франко заперечував існування доконаної, визначеної, абсолютної істини, бачив навчання літератури як постійний динамічний процес: учитися означає змінюватися усім учасникам дидактичного процесу, здобувати досвід, верифікувати свої знання і помилки у рецепції тексту, змінювати і творити кожен раз свій текст і свій світ, вільний від академічного педантизму і шаблону.