Мирон Кордуба та Михайло Грушевський у міжвоєнний час: особливості взаємин

Abstract

Мета дослідження полягає у всебічній реконструкції особистісних і професійних взаємин М. Кордуби та М. Грушевського у міжвоєнний час. Методологія дослідження спирається на традиційне для історіографічних праць поєднання принципів (історизму й об’єктивності) і методів (загальнонаукових та спеціально-історичних) наукової праці. Наукова новизна статті полягає у спробі комплексного відтворення творчих контактів М. Кордуби та М. Грушевського протягом міжвоєнного двадцятиліття. Висновки. У підсумку відзначено суттєву відмінність моделей взаємин двох учених на зламі ХІХ–ХХ ст. і у міжвоєнний час. Так, у першому окресі переважала виховна парадигма, а в спілкуванні виразно домінував харизматичний Грушевський-наставник. Натомість у досліджуваний період ми бачимо вповні партнерський діалог, сповнений шанобливого взаємовизнання, фахового взаємозбагачення і розуміння однакової зацікавленості у співпраці. Натомість найбільш продуктивні моменти попередньої моделі товариського спілкування набули трансформації у 1920-ті рр. Йдеться, з одного боку, про учнівське розуміння лідерського статусу старшого колеги, необхідності всебічно асистувати йому в численних проєктах та важливості популяризувати багатоаспектне вчителеве служіння своєму народові на національному і міжнародному рівнях. З іншого, збереглася вчителева потреба у всебічній опіці молодшого колеги – фінансовій, інституційній та науковій. М. Грушевський не лише матеріально підтримав М. Кордубу, але й уможливив йому реалізацію власних наукових проєктів. Історіографічні здобутки учня стали підставою для його членства в очолюваних учителем історичних структурах ВУАН (Історична секція, Науково-дослідна кафедра історії українського народу, Археографічна комісія). У підсумку постав до певної міри унікальний в українській інтелектуальній історії творчий тандем, чий поважний науковий доробок є важливою складовою культури доби Розстріляного Відродження.