Концептуальні погляди українських та польських істориків міжвоєнного періоду на Унійну церкву

Abstract

Мета дослідження – аналіз концептуальних поглядів української та польської історіографії на історичну необхідність, покликання, особливості становлення унійної церкви. Методологія дослідження ґрунтується на методах історичного аналізу та порівняння. Наукова новизна полягає в тому, що вперше проаналізовано концепції українських та польських істориків щодо значення унійної церкви для України та європейського регіону. Висновки. Отже, концептуальні погляди українського унізнавства міжвоєнного періоду зумовлювалися потребою віднайдення греко-католицькій церкві чільного та рівноправного місця в конфесійно-політичному українському та європейському просторі. Українською історіографією міжвоєнного періоду заманіфестовані концепції, що унійна церква сприяла збереженню української національно-культурної та релігійно-церковної ідентичності і слугувала надійним помостом між православним Сходом і католицьким Заходом. Українська греко-католицька церква як вагомий націєтворчий чинник стала вагомою перешкодою для реалізації політичних планів московії –інкорпорації українських територій та знищення української самобутності та ідентичності. Становлення унійної церкви науковці представляли як тривалий релігійно-культурний процес, тісно пов’язаний з особливостями християнізації українських територій та геополітичного розташування країни. Дослідники відстоювали концепції рівноправності західних та візантійських впливів та незалежний, унійний характер української церкви від самих початків запровадження християнства в Русі-Україні. Саме історичні обставини, на погляд українських науковців, зумовили поступове перетворення унійної церкви із засобу окатоличення та полонізації українського етносу в інституцію національного відродження, церковна ієрархія протягом століть намагалася стійко зберігати східну обрядовість і таким чином зберігала національну самобутність. Поступово унійна церква глибоко пустила коріння в український соціум і стала церквою національною. Концептуальні погляди польських учених на історію унійної церкви зумовлювалися тогочасними неоднозначними міжконфесійними відносинами у відновленій державі та загостренням тогочасних польсько-українських конфліктів. Науковці намагались розглянути доцільність та історію унійної церкви з огляду на етнополітичні інтереси давньої Речі Посполитої та детально аналізуючи тогочасні міжнародні обставини, особливо з агресивною інтервенційною політикою московії. Частина дослідників вважала, що унійна церква запроваджувалася за ініціативою Ватикану без чіткої державної необхідності. Вони оцінювали унійну конфесію як невдалий спосіб синтезу Заходу і Сходу у церкві та вагомою перешкодою проникнення римо-католицизму аж до Уралу. На їхнє переконання, утвердження унійної церкви в Речі Посполитій зумовило зближення польського соціуму зі Сходом, що відривало державу від західної цивілізації. Греко-католицька церква, на думку науковців, сформувала суттєві відмінності у культурних, національних, громадських відносинах між поляками та українцями і саме ці відмінності перешкоджали мирному співіснуванню обидвох народів. Інша частина дослідників акцентувала на тому, що становлення унійної церкви було історичною необхідністю, оскільки для інтересів Польщі шкідливою була залежність української церкви від Царгородського і Московського патріархату. Після укладення Вічного миру 1686 р. унійна церква стала єдиним способом сепарації української церкви від росії та зближувала український народ з польською спільнотою.