Генеза українського козацтва у візіях польських істориків (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)

Abstract

Мета дослідження – проаналізувати погляди польських істориків на генезу українського козацтва. Методологія дослідження. Для визначення поглядів дослідників використано історіографічний метод. Наукова новизна вбачається в узагальненні концепцій провідних представників варшавської, львівської та краківської польських історичних шкіл щодо розкриття витоків та основних етапів розвитку українського козацтва як одного з різновидів лицарських військових формувань середньовічної Європи. Висновки. Під час проведеного історіографічного аналізу вдалося визначити основні погляди польських істориків на питання зародження та розвитку козацтва на південноукраїнських пограничних землях. А. Левицький виводить витоки українського козацтва з кінця XV ст., пов’язуючи його появу зі сприятливими суспільно-економічними обставинами. Доведено, що у своїх дослідженнях історик опирався на праці Л. Кубалі та В. Чермака. Він не вважав процес утворення козаччини унікальним для Речі Посполитої явищем, а трактував його, навпаки, закономірним процесом формування лицарських військових формувань у середньовічній Європі. Його ідеї розвинули В. Закшевський і С. Закшевський, які, опираючись на історичні документи, доводили, що українське козацтво появилося на початку XVІ ст. на теренах «Великого кордону», який був межею між західною та східною цивілізаціями. Ю. Шуйський, розвиваючи «теорію простору», розглядав козаків як вигнанців із цілого світу, які, оселившись у степах України, самостійно або разом із військами Речі Посполитої боролися з татарськими ордами. В. Томкевич проаналізував роль різних станів у формуванні козаччини, відзначив участь руських бояр, котрі до XVI ст. зазнали значної матеріальної деградації, тому їх приваблювало життя в рицарських традиціях. М. Бобжинський відзначив комплексний характер у причинах появи козацтва, виокремлюючи економічні, політичні, військово-стратегічні, соціальні чинники, закладені устроєм Речі Посполитої. Історик був прихильником автохтонного походження козацтва, його початки виводив від руської, певною мірою польської людності, осілої на східних теренах давньої Речі Посполитої. В. Смоленський пов’язував появу українського козацтва з польською колонізацією південноукраїнських степів, яка відбувалася «плугом і мечем», оскільки козаки боронили польських поселенців від нападу татар. Відзначимо, що дослідження вищезазначених польських істориків підкреслювали визначальну роль польських правителів у становленні та розвитку козацького стану, водночас применшуючи значення автохтонного українського етносу.