Україніка Олександра Дейча - автора повісті про Лесю Українку "Ломикамінь"

Abstract

У статті йдеться про видатного українського письменника, вченого, перекладача, мистецтво- та літературознавця, який народився, виріс і здобув освіту у Києві на помежів’ї культур та мов (української, єврейської та російської), Олександра Йосиповича Дейча. Увагу звернено на культурне оточення, у якому формувався світогляд О. Дейча, виник інтерес та проявилися любов і повага до української літератури, театру. З’ясовано біографічні факти, пов’язані з його зацікавленістю життєтворчістю українських письменників, зокрема Лесі Українки. Простежено творчі та дружні зв’язки, які послугували підґрунтям для перекладів творів української літератури та її популяризації на світовому рівні: знайомство з М. Старицьким, М. Заньковецькою, родиною Косачів, дружба та співпраця з М. Рильським, Лесем Курбасом. Виявлено умови та етапи з’яви, формування та розвою «українського контексту» в творчій спадщині та науковій і перекладацькій діяльності О. Дейча. Проаналізовано «україніку» О. Дейча, його російськомовні переклади, статті, спогади, есеї про представників української культури: І. Котляревського, Т. Шевченка, В. Стефаника, Лесю Українку, Леся Курбаса, М. Куліша та ін. Особливу увагу приділено листуванню та дружбі з М. Рильським. Акцентовано на дослідженнях про самого О. Дейча, на жаль, сьогодні ще нечисленних і малопомітних. У статті перераховано найбільш значущі книги й переклади авторства О. Дейча, які становлять неабиякий інтерес для дослідників української літератури. Наголошено на необхідності глибокого осмислення наукової та творчої спадщини людини, яка, володіючи енциклопедичними знаннями, будучи інтелектуалом і видатним ученим своєї доби (1893 – 1972 рр.), у непростих умовах радянського часу присвятила себе збереженню української культурної спадщини й промоції української літератури поза межами України; розставлено відповідні акценти крізь часові та ідеологічні нашарування, які заважали доброму імені вченого зайняти почесне місце в історії розвитку української культури. Цим умотивовано актуальність розвідки.