"Лісова пісня" Лесі Українки: містерійна жанрова

Abstract

У статті виокремлено містерійні домінанти драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки та особливості їх художнього вияву. Окреслено основні літературознавчі погляди щодо дефініції містерії як античного/дохристиянського та середньовічного/християнського жанру. З’ясовано, що містерійне начало, особливо в його антично-язичницькому розумінні (пов’язане із циклічністю перевтілень, колообігом буття) має структуротвірне значення у «Лісовій пісні». Сезонна структуризація художнього часу в драмі підводить до зіставлень із найдавнішими грецькими елевзинськими містеріями. З архаїчною матрицею класичної містерії драму зближує також прийом моделювання художнього простору на двосвіття: сакрально маркований світ лісових мешканців та профанний, часто негативний світ селян. Категорія жертовності та множинності смерті (її подійність або циклічність), мотиви перероджень, метаморфоз задля змін як окремі складники парадигми класичного жанру містерії стали основою для творення смислового рівня «Лісової пісні». Простежено, що драма Лесі Українки, як і антична містерія, поєднує у собі три першопочатки: поетично-словесний, мелодійно-музичний та малярсько-образний. До містерійного також віднесено образ дуба як сакралізованого Дерева Життя, зі знищенням якого порушилася рівновага взаємостосунків природи та людини, стерлася гармонійна межовість світів. У драматичному творі простежено усі основні архетипні стихії: повітря, землю, воду. Багатопроявним виявився образ вогню як символ руйнівної та життєдайної сили, перетворення та переродження, як і у давніх містеріях. З’ясовано, що Леся Українка у драмі «Лісова пісня» розчиняє елементи містерії у філософсько-метафоричному просторі власне витвореного міфу, витворює своєрідну містерійну модифікацію з елементами містифікації, міфологічних сюжетів, мотивів та образів, залучаючи категорії віри та невіри, свободи та несвободи, смерті й безсмертя, честі, вірності та зради.