Розвиток лексико-словотвірного гнізда з домінантою "наука"

Abstract

У статті розглянуто особливості динамічних процесів у системі сучасної української мови. Визначено зовнішні та внутрішні причини розвитку мовної системи, зокрема ті, що сприяли появі нових лексичних одиниць (науково-технічний прогрес, нові інформаційні технології, системний характер мови, закон збереження мовної енергії, мовні антиномії, словотвірний потенціал). Акцентовано увагу на активності дериваційних неологізмів, репрезентованих у новому тлумачному Словнику української мови в 20-ти томах. З’ясовано, що серед інноваційної лексики значно розширила свій діапазон група лексичних одиниць, об’єднаних спільною дериваційною семантикою «наука». Дослідження проведено з застосуванням словотвірного аналізу, елементів статистичного методу, також описового з елементами порівняльного аналізу й методу зіставлення. Аналіз досліджуваного матеріалу показав, що в межах морфологічного способу словотворення як провідного найпродуктивнішим треба визнати спосіб словоскладання, малопродуктивним – суфіксальний, інші способи творення нових слів – не продуктивні. Установлено, що значною активністю при творенні складних слів аналізованої групи відзначився словотворчий формант науково- (при опорному сурядному зв’язку), а також елемент науко- (при опорному підрядному зв’язку). З’ясовано, що нові лексичні одиниці лексико-словотвірного гнізда з домінантою «наука» новий Словник репрезентує трьома лексико-граматичними класами: прикметниками (найбільша кількість), іменниками (менша кількість), прислівниками (поодинокі випадки). Серед групи нових дериватів, що виникли шляхом зазначених способів, окреслено відповідні семантичні групи: лексичні одиниці на позначення осіб; відприкметникові іменники на позначення абстрактних понять; назви галузей науки та розділів галузей науки; прикметникові одиниці, пов’язані як з науковою, так і з освітньою діяльністю; прикметникові утворення, дотичні до видавничої справи наукової літератури тощо. Якісні та кількісні зміни в лексичному складі української мови свідчать про її динамічний характер, зумовлений внутрішньою здатністю до перетворень, а також зовнішньою тенденцією до опанування суспільством нових знань.