Концепт багатство в українському мовному паремійному просторі

Abstract

Статтю присвячено з’ясуванню специфіки вербалізації концепту БАГАТСВО в прислів’ях та приказках на основі «Галицько-руських народних приповідок» Івана Франка на засадах лінгвокогнітивного підходу. За допомогою методу словникових дефініцій описано семантичну структуру слова-імені концепту БАГАТСТВО, що містить як однотипні, так і різнотипні дефініції, репрезентуючи різні лексико-семантичні варіанти слова. Семантичну структуру іменника «багатство” та похідних від нього одиниць проаналізовано на матеріалі лексикографічних джерел, що охоплюють функціонування української мови в XI – початку XXI ст. На наступному етапі аналізу використано фреймовий аналіз, який базується на теорії когнітивної метафори, за якою в основі метафоризації лежить процес взаємодії двох структур знань (фреймів і сценаріїв) двох концептуальних доменів – сфери-джерела (source do main) і сфери-мішені (target domain). Для кожної паремійної одиниці встановлено сферу-джерело та сферу-мішень, що допомогло окреслити когнітивні моделі концептуальної метафоризації та концептуальної метонімізації слова-імені концепту, з’ясувати особливості реалізації того чи того обсягу знань та уявлень про дійсність відповідною когнітивною моделлю, параметризувати зовнішні обриси моделі та простежити можливості внутрішнього структурування, визначити потенціал розвитку концептуальних значень досліджуваного імені концепту, простежити засади об’єктивації колективної свідомості, пов’язаної з поняттям БАГАТСТВО. У більшості паремій словесна діяльність описана через співвіднесення з іншим фреймом, відомим і прийнятним у межах цієї ж культурної моделі, заснованої на звичаях, традиціях. Однак є невелика кількість прислів’їв та приказок, які постулюють сам фрейм, фактично вводячи його через паремію.