Методологічні засади організації психологічного супроводу життєдіяльності переміщених осіб у контексті духовної парадигми

Abstract

У соціально-економічній ситуації України виникла ще одна проблема – проблема переміщених осіб. Переміщена з об’єктивних причин особа потрапляє в іншу (нову) ситуацію, що характеризується новими соціально-економічними обставинами, часто з іншими соціальними, моральними та психологічними нормами, а також іншими духовними традиціями. Така ситуація вимагає від особистості, а також її рідних неабияких психологічних, соціальних, моральних і духовних зусиль, які часто не збігаються з її психологічною, соціальною, моральною та духовною ідентичністю. У такій ситуації факторами адаптації є ціла система чинників (вік, стать, соціально-економічні умови життя, професія, найближче оточення, сім’я, авторитети, соціальні настанови, норми, стереотипи тощо). Дослідження показують, що головними показниками адаптації переміщених осіб є здатність свідомо будувати своє життя в нових умовах (усвідомленість, рефлексивність); здатність до переосмислення власних життєвих смислів та цінностей, до розвитку і самовдосконалення; стійка орієнтація на духовні й моральні цінності; здатність докладати вольові зусилля для досягнення поставлених цілей, результативність. Одночасно цей процес передбачає перехід в ієрархії 20 смисложиттєвих орієнтацій особистості від мотивації досягнення егоцентричних цінностей-цілей (простого виживання) до рівня мотивації досягнення суспільно корисних, суспільнозначущих цілей, до структури яких, безумовно, стають «вбудованими» особисто значущі потреби й мотиви конкретного суб’єкта. Отже, орієнтація психологічної підтримки та супроводу переміщених осіб до нових умов життя на духовну парадигму має свою специфіку, що полягає в орієнтації на духовні ресурси особистості та є умовою конструктивної адаптації таких осіб, відновлення повноцінної її життєдіяльності.