Психологічна практика: орієнтація на духовну парадигму

Abstract

У сучасній психологічній практиці мають бути легітимізовані християнські реалії. Психологічна практика потребує переоцінки в контексті духовної парадигми. Здійснюючи інтервенцію, психолог-практик, окрім впливу через тіло та психіку, актуалізує духовний чинник, зокрема, духовну рефлексію клієнта, через яку аналізуються індивідуальні стосунки потребуючого з Богом та іншими людьми, усвідомлюється закон божественної любові. Він враховує значення терпіння та абсолютного прощення в системі міжособистісних стосунків та самоставленні. У практичної діяльності християнський психолог дотримується тактики, згідно якої потребуючий через аналіз своїх стосунків з Богом швидко починає допомагати собі сам, вирішуючи кризові та конфліктні ситуації, швидко адаптується до нових соціально-психологічних умов, конструктивно розв’язує моральні колізії в системі міжособистісних стосунків, одухотворює терпіння, що зумовлені об’єктивно і суб’єктивно, проявляє прощення. У такий спосіб клієнт зростає психологічно, соціально, морально та духовно, не втрачаючи власної суб’єктності. Як показує аналіз, психологічна практика, що ґрунтується на духовній парадигмі надзвичайно ефективна, бо за короткий період часу призводить до незворотніх позитивних змін, не спотворюючи реальну природу внутрішнього світу людини.