Вплив параметрів життєстійкості на суб'єктивне переживання самотності у молоді

Abstract

Метою роботи було теоретично обґрунтувати й емпірично дослідити вплив таких параметрів життєстійкості, як контроль, прийняття ризику та залученість, на ймовірність суб’єктивного переживання самотності у молоді. Методологія дослідження. Проведено емпіричне дослідження на вибірці респондентів, які належать до вікової категорії «ранньої зрілості», що відповідає періоду молодості. Для реалі-зації мети дослідження використано такі емпіричні методики: опитувальник суб’єктивного відчуття самотності (UCLA) Д. В. Рассела в адаптації Т. В. Кулаєвої та коротку версію тесту життєстійкості В. О. Олефіра, М. А. Кузнєцова та А. В. Павлової. Як статистичний аналіз даних застосовано регресійний аналіз. Наукова новизна. Новизнаодержаних результатів полягає в уточненні й емпіричному під-твердженні зв’язку між різними параметрами життєстійкості та відчуттям самотності у молоді в контексті сучасних соціокультурних викликів. Проаналізовано психологічні наукові підходи до визначення поняття самотності та її зв’язку із життєстійкістю.Висновки. За результатами дослідження виявлено, що для вибірки респондентів притаманний відносно низький рівень суб’єктивного відчуття самотності та середній рівень життєстійкості. Самотність визначено як порядкову змінну, що має чіткі рівні вираженості – низький, середній і високий. Застосовано порядкову логістичну регресію, яка дає змогу більш точно оцінити, як ключові психологічні чинники – контроль, прийняття ризику, залученість та загальна життєстійкість – впливають на ймовірність потрапляння респондента в ту чи іншу категорію самотності. З’ясовано, що такі параметри життєстійкості, як контроль та прийняття ризику, є значущими предикторами суб’єктивного відчуття самотності. Зокрема, збільшення рівня контролю та прийняття ризику знижує імовірність потрапляння до категорії осіб з високим рівнем самотності. Залученість як параметр життєстійкості не є статистично значущим предиктором самотності. Результати підтвердили, що життєстійкість як цілісний конструкт є значущим предиктором самотності, що знижує імовірність потрапляння в категорію людей із високим рівнем самотності.