Смислова імітаційність у процесі мислення

Abstract

Мета роботи – встановити емпіричний зв’язок смислової імітаційності з окремими характеристиками мислення осіб юнацького віку. Смислова імітаційність є факультативним феноменом дискурсу. За допомогою імітації мислення іншого (парафраза) суб’єкт намагається виходити з тупиків власного дискурсу, перефразовувати думку іншого з метою поліпшення її розуміння. Парафраза зв’язує мислительний процес, який повинен бути неперервним, але без додаткового й оновленого значення. У дослідженні використано авторську «Методику текстових розривів». Вибірку склали 61 особа юнацького віку. Досліджуваним пропонувався текст, в якому пропущеними є всі парні речення. Завдання полягало у складанні оповідання, яке має смисл. Після виконання завдання відбувається оцінка складених речень. Зокрема, виокремлювалися речення, які були кваліфіковані як парафраза попереднього або наступного авторського речення. Аналіз результатів дослідження полягає у тому, щоби з’ясувати властивості смислової імітації. Такими властивостями є: 1) зниження сформованості смислу оповідання в цілому та в кожній його частині (на підставі кореляційного та лінійного регресійного аналізу); 2) слабкий прямий кореляційний зв’язок зі зразками алогічної (суперечливої) (0,18) та аморфної (невизначеної) (0,17) думки досліджуваних, а також обернений кореляційний зв’язок із кристалізованими (−0,37) та логічними (−0,31) варіантами смислу. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що проаналізовано конструкт «смислова імітаційність» та емпірично визначено його місце у процесі мислительної діяльності. Висновками є положення, відповідно до яких смислова імітаційність повинна розглядатися як прояв дискретної неспроможність сформувати смисловий зв’язок. Це є тактична альтернатива смисловим пропускам. Очевидно, її мета полягає у спробі перефразувати умову задачі таким чином, щоби вона стала вихідною для подальшого мислительного процесу.