Confession sacrament in the orthodox rituality as a factor in the Ukrainian mentality formation in the 17th - 19th centuries

Abstract

У статті за матеріалами канонічної, художньої літератури, директивно-розпорядчих, статутних актів та інформаційно-публікаторських видань розкривається історія впровадження священнодії сповіді в соціокультурний простір православного українського населення та її впливовість на формування національної ментальності українства XVII ‒ XIX ст. Методологія дослідження. Історико-аналітична, дискусійна та міждисциплінарна спрямованість розвідки зумовлена розлогим методологічним інструментарієм, який задіяний відповідно до дослідницьких полів окремих релігієзнавчих та історичних дисциплін із залученням насамперед методик деконструкції та критичного аналізу джерел. Наукова новизна дослідження. Недостатньо вивченою залишається проблема впливу релігійного чинника загалом та в його контексті священнодійства сповіді зокрема на формування масової та індивідуальної форм національної самоідентифікації українського населення. Результати дослідження. Інсталяція процедури впровадження святих таїнств сповіді та причастя в церковну обрядовість відбувалася з середини II ст. до VIIст., коли утверджувалися християнські канони. Існувало три форми сповідального обряду: сповідання християнина наодинці з Богом, через колективну сповідь на загальних молитовних зборах вірних у храмі, перед ченцем або іншою святою людиною. Із часом публічна сповідь замінювалася осібним зверненням вірника до Христа через посередництво священника. Спочатку наголошувалося на анонімності сповідальника, однак поступово було запроваджено вимогу обов’язкової ідентифікації особи та її соціального статусу. У сповідальній передмові ієрей перелічував застереження щодо уникнення гріховної поведінки, окремо наголошував на виконанні божих настанов у різних життєвих ситуаціях. Сповідальник міг спілкуватися з Всевишнім самостійно через молитву-звернення. Священник звертався до Бога з метою прощення гріхів вірянину через визначену молитовну промову “Требника” П. Могили 1646 р. Порушників сповіді переслідували відповідно до норм духовного та цивільного законодавства. Християнин, який не проходив сповідальний обряд, не міг свідчити під присягою у суді як у цивільних, так і кримінальних справах. Особливе значення сповідальний обряд набував у житті осіб, що були засуджені чи помирали. Через малопомітні психічні імпульси відбувалося утвердження релігійної самоідентифікації, формування осібних рис індивідуальної та масової форм національної ментальності українства.