Sanitary and epidemiological condition of frontline cities of Volhyn province in 1914 - 1918

Abstract

Метою статті є дослідження санітарно-епідеміологічного стану волинських прифронтових міст в умовах війни. Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, історизму, проблемності та системності і включає історико-порівняльний та статистичний методи, а також метод критичного аналізу. Наукова новизна. Здійснено системний аналіз санітарно-епідеміологічного становища повітових міст Волинської губернії напередодні та в роки Першої світової війни; відстежено вплив воєнних факторів на загальну санітарно-епідеміологічну ситуацію західних повітів Волинської губернії; висвітлено функціонування системи санітарно-епідеміологічного контролю на рівні органів державної влади, місцевого самоврядування, тимчасових військових адміністрацій; введено до наукового обіуг нові архівні матеріали. Висновки. Стрімкий розвиток соціально-економічних процесів кінця ХІХ – початку ХХ ст. зумовив значні зміни у забезпеченні життєдіяльності міст. В умовах стрімкого зростання чисельності населення, модернізації міської економіки, зміни міського укладу життя, постала нагальна потреба становлення ефективної системи санітарного-епідеміологічного забезпечення та контролю. Ефективність та динаміка зрушень у цій сфері визначалася як загальноєвропейськими тенденціями, так і особливостями традицій та технологічними і фінансовими можливостями. Темпи адаптації системи санітарно-епідеміологічного контролю та забезпечення повітових міст Волині суттєво відставали не лише від кращих європейських, але і від загальноросійського практик. Наслідки такого відставання гостро проявилися в роки війни, коли волинські прифронтові міста почали приймати велику кількість біженців та військових, а рівень фінансування сфери їхнього життєзабезпечення скоротився. Значне погіршення якості соціально-побутової сфери прифронтових міст зумовили також руйнування інфраструктурних об’єктів і житлових будинків, надмірна концентрація мешканців в уцілілих будівлях тощо. Відсутність системи водопостачання та каналізації, використання містянами річкової води для особистого повсякденного вжитку, концентрація надмірної кількості побутових відходів у містах стали каталізатором поширення антисанітарії та епідемій. Значне погіршення санітарно-епідеміологічного становища прослідковується з 1915 р. і сягає піку взимку 1917/1918 рр., що призвело до поширення епідемій, зокрема, тифу у 1918 р.