Універсальний зміст західноєвропейського раціоналізму в інтерпретації Ю. Габермаса

Abstract

Метою статті є аналіз основних рис європейського раціоналізму в його претензії на універсальність в інтерпретації німецького мислителя Ю. Габермаса. Методологічними засадами дослідження є дескриптивний, феноменологічний та компаративний методи. Наукова новизна. Які ж аспекти визначають специфіку раціональності Західної культури? Західна Європа досягла неабияких результатів у своєму розвитку, починаючи з формування практичної філософії Нового часу, культурно-творчих досягнень епохи Просвітництва, коли розгортається процес раціоналізації європейських держав в контексті капіталістичної модернізації Європи. Водночас простежується процес поступової втраті просвітницьким розумом певних класичних рис, онтологічної значущості та його перетворення в контексті формування некласичної раціональності в культурно-історичний розум. Ю. Габермас розкриває сутність дискурсу епохи модерну про раціональність, який він пов’язує із Франкфуртською школою, що здійснила радикальну критику інструментального розуму в особах М. Горкгаймера, Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм та ін., вказуючи на недостатню аргументацію і обґрунтування цієї критики. З іншого боку, Ю. Габермас розглядає теорію раціональності М. Вебера, який вважає західноєвропейський раціоналізм культурним феноменом, що має універсальне значення. Веберівську теорію раціоналізації Ю. Габермас розглядає у контексті питання про значення епохи модерну і про при чини і наслідки капіталістичної модернізації суспільства, де всезагальна раціональна діяльність, раціоналізованих картин світу і раціонального способу життя, є невід’ємною його частиною. Визначається широка типологічна палітра теорії раціональності М. Вебера, це: релігійна, культурна, соціальна, етична, економічна, правова, когнітивна раціональність. Висновки. Проблема раціональності досліджується Ю. Габермасом в контексті еволюційної перспективи виникнення притаманного для Модерну розуміння світу на трьох рівнях: метатеоретичному, методологічному і емпіричному. З метою виявлення органічного зв’язку між теорією раціональності і теорією суспільства на метатеоретичному рівні Ю. Габермас показує імплікацію раціональності з актуальних сьогодні соціологічних понять дії. На методологічному рівні філософ звертає увагу на тому, що аналогічні імплікації стають наслідком з розуміння смислу змістовних підходів до об’єктної галузі соціології. Саме тому для довершення рівня аргументації необхідна теорія комунікативної дії.