Тотожність мислення і буття: нарис напередрозуміння методологічних засад

Abstract

Мета роботи – виявити і сформулювати методологічні засади історико-філософської аналітики принципу тотожності мислення і буття, який багатьма філософськими напрямами вважається нерелевантним, оскільки є вихідним принципом класичного способу філософування і не відповідає сучасним реаліям. Методологія. Вихідним принципом постає текстологічний аналіз творів, який супроводжується методом феноменологічного аналізу. Під час роботи з текстами задіяні такі методи, як етимологічне тлумачення, логічна експлікація і інтуїтивно-образне прояснення. Наукова новизна. Для того, щоб були зафіксовані методи розгляду предмета дослідження, він має бути якимось чином схоплений на до-методологічному, до-рефлексивному рівні. Цей вимір, що підготовлює усвідомлену методологію, дуже часто лишається поза увагою, проте саме він «вирізає» предмет дослідження з цілісної картини світу. Звідси увага до мислення, яке підготовлює дослідження, тобто не відрефлектоване як чітка методологія. У філософії ми здебільшого маємо справу із рефлексією, із мисленням про мислення, а отже, у нас є можливість окреслювати форми мислення до розгляду конкретної проблеми; з іншого боку, єдина форма представленості предметів дослідження – це думка, тим самим ми апріорі знаходимось у єдності методу і предмета дослідження. Наведена суперечність виражає основну методологічну проблему дослідження принципу тотожності мислення і буття. Висновки. По-перше, такий принцип артикулюється у декількох історико-філософських наративах, при цьому у величезній кількості парадигм він існує імпліцитно, що потребує окремої уваги у разі побудови історико-філософського аналізу тотожності мислення і буття. По-друге, він є фундаментом існування філософії взагалі, оскільки специфіка останньої полягає у тому, що філософське мислення рефлексивно діє і рухається за контурами буття. Третій аспект – це те, яким чином з цього принципу виростають онтологічні параметри людської практики