Поема-казка Івана Франка "Лис Микита" в контексті лінгвістичної категорії експресивності

Abstract

У статті йдеться про способи вербалізації в тексті поеми-казки Івана Франка «Лис Микита» інтегральної за своєю суттю лінгвістичної категорії експресивності, спрямованої на виявлення людського чинника в мові й мовленні. Її складники – субкатегорії інтенсивності, емотивності, оцінності, образності, стилістичної маркованості. Наголосивши, що у художньому творі аналізована категорія слугує найважливішим зі способів репрезентації ставлення автора до світу й до того, про що він оповідає, та засобом впливу на думки й почуття реципієнтів свого твору, дослідниці аналізують ті з одиниць і засобів різних мовних рівнів, котрі допомогли письменникові те ставлення й відповідні йому інтенції ословити.