Філософське підгрунтя тринітарної проблеми у східній патристиці ІІІ-IV століть

Abstract

У статті розглядається напередодні і під час перших двох Вселенських соборів еволюція тих богословських учень про Трійцю які одразу або згодом були оголошені позацерковними. Ці течії охоплюють широкий спектр учень – від орігенівського субординаціонізму через модалізм і динамізм до аріанства і його логічного завершення – аномейства. Їх розгортання показане на тлі античної, здебільшого платонівсько-аристотелівської філософської парадигми. Стверджується, що відповідь церковної ортодоксії на ці доктрини – з метою зберегти апостольське вчення про Св.Трійцю – могла бути сформульована лише в поняттєвому полі еллінської традиції, не відриваючись при цьому від біблійного ґрунту. На цій підставі формулюється причина становлення східної патристики.