Ігуменя Людмила (1889-1970 рр.): організаційна та духовна діяльність

Abstract

Метою дослідження є аналіз діяльності ігумені Людмили, однієї з ключових постатей чернечого життя Корецького Свято-Троїцького жіночого монастиря другої половини XX ст. Духовна практика настоятельки припала на складний період посиленого ідеологічного та адміністративного тиску на релігійні інституції. У центрі уваги – її служіння, стратегія збереження релігійного життя в умовах обмеження культової практики. Методологія дослідження ґрунтується на дотриманні принципів об’єктивності, історизму та системності, а також використанні методів індукції, дедукції, аналізу й синтезу. У роботі використано історико-хронологічний метод для відтворення основних етапів діяльності настоятельки. Основою дослідження стали документи Державного архіву Рівненської області (ДАРО). Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що вперше звернено увагу на відображення діяльності ігумені Людмили в умовах антирелігійної політики радянської влади. У дослідженні вперше акцентовано на персональному вимірі її діяльності в контексті збереження духовної організації Корецького жіночого монастиря. Висновки. Дослідження показує, що аналіз постаті ігумені дозволяє глибше зрозуміти специфіку державно-церковних процесів на регіональному рівні, зокрема, механізми взаємодії керівництва монастиря з органами влади, духовенством та патріархією. Чернеча діяльність ігумені Людмили проходила в умовах найбільш активної фази антирелігійної кампанії. Попри обмеження богослужбової практики, секуляризаційні заходи, медичні втручання, вона змогла зберегти організаційну цілісність монастиря і забезпечити безперервність духовного життя. Чернеча активність ігумені Людмили позначена глибоким релігійним переконанням та усвідомленням відповідальності за багатовікову спадкоємність обителі. Водночас досвід ігумені вимагає подальшої наукової уваги як приклад стійкості та духовного спротиву тоталітарному режиму.