Between art and politics: Lviv opera and ballet theatre under the conditions of sovietization in 1939 - 1941

Abstract

Мета дослідження – на основі архівних і опублікованих матеріалів, наукових праць з’ясувати становлення Львівського театру опери і балету в складних умовах примусового насадження більшовицької ідеології, поширення доносів, принижень, арештів, репресій, депортацій, терору 1939 – 1941рр.; простежити реальне становище акторів, кадрове, фінансове, ідеологічне, матеріально-технічне та інше забезпечення. Методологія дослідження побудована на соціокультурному та біографічному підходах, принципах історизму, науковості, об’єктивності, системності із застосуванням загальнонаукових (синтез, аналіз, узагальнення), спеціальних (історико-порівняльний, історико-типологічний, герменевтичний) іспецифічних (системний, просопографічний) методів. Наукова новизна зумовлена введенням до наукового обігу досі невідомих архівних документів, указів й постанов державних структур УРСР, маловідомих праць, спогадів та публікацій, що дають змогу простежити конкурентну боротьбу між театральними трупами Галичини за приміщення театру, побачити реальне становище і позицію акторів, роботу дирекції тощо. Висновки. Окупаційна більшовицька влада для пропаганди своїх політичних ідей великого значення надавала діяльності закладів культури і мистецтва Західної України. Серед них, у Львові, провідне місце належало колишньому міському Великому театру, який з приходом радянської влади було націоналізовано з усім майном. Тоді він отримав назву Львівський державний театр опери і балету. Вперше за багато віків в українців появилася велика надія мати свій національний театр. Проте дуже скоро до складу театральної трупи набрали єврейських, польських та декілька українських артистів. Штатний cклад театру також поповнили прибулі з різних міст СРСР радянські актори, вокалісти, хормейстери, балетмейстери, хореографи, дирегенти та інші фахівці високого мистецтва. Очолив театр російськомовний комуніст О.Гольцман, а Я.Полянський став керівником партійної організації. До театру були прикріплені штатні співробітники НКВС, які прискіпливо “опікувалися” кадрами та їхніми родинами, постановками, контролювали ідейну чистоту колективу тощо. Логічним продовженням радянської окупації стали доноси, арешти, розправи, депортації. Жодної української національної вистави у сезоні 1940 року театр не поставив, обмежившись російською, радянською та європейською класикою. Серед інших лише одну українську постановку запланували на 1941 рік, але війна і німецька окупація стали новим орієнтиром й каталізатором в діяльності театру.