Traditional stereotypes of speech etiquette in the framework of the ukrainian outlook

Abstract

У статті розкрито зміст та сутність поняття “мовленнєвий етикет”, його основні характеристики, зв’язок з поняттям ввічливості, культурно-національною специфікою і параметрами дискурсної варіативності, що визначають процес мовленнєвої взаємодії між комунікантами. Зазначено, що український мовленнєвий етикет – явище прогресивне й суто національне, бо належить рідній (материнській) мові та відображає національний характер українця, його ментальність – склад розуму, самобутній спосіб мислення та світосприймання. Це категорія загалом стала. Однак прогрес суспільства вносить у нього, відповідно до конкретних практичних потреб, певні корективи, спрямовані на подальше вдосконалення й розвиток. Скажімо, поява радіо, телевізора й телефону зумовила потребу у відповідному для них етикеті спілкування. І все ж основа мовленнєвого етикету незмінна – утвердження коректності й доброзичливих стосунків між людьми. Зауважено, що український мовленнєвий етикет передбачає властиві українцям національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, утілені в системі стійких формул і виразів для прийнятих і запропонованих суспільством ситуацій чемного контакту зі співбесідником. До таких ситуацій належать: звертання до співрозмовника та привернення його уваги, вітання, знайомство, вдячність, пробачення, прощання тощо. У висновках зазначено, що важливо добре засвоїти чинники, які впливають на вибір словесної формули в конкретній комунікативній ситуації: фактор адресата (його вік, стать тощо), комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування), характер взаємин між співрозмовниками тощо.