Музика в новелі «Янко-Музикант» Генрика Сенкевича

Abstract

У статті здійснено інтермедіальний аналіз новели «Янко-музикант» Генрика Сенкевича. Мета розвідки – дослідити прояви інтермедіальності в аналізованому творі, з’ясувати роль музики в його структурі. У дослідженні використано метод інтермедіального аналізу, загальнонаукові методи аналізу й синтезу. Творчість Генрика Сенкевича в Україні досліджена нерівномірно: більше уваги приділено великій прозі через гострі дискусії, які вона викликала в колах літературознавців, критиків та істориків. Новелістику ж інтерпретували не так часто, як у Польщі, хоч активно перекладали. Новела «Янко-музикант» написана в ранній (позитивістський) період творчості Г. Сенкевича, але позначена виразним впливом романтичної ідеї відповідності мистецтв. Звідси – підпорядковане авторському задумові й тематиці твору поєднання виражальних можливостей музики й слова, багатий звукопис, свідоме цитування музичного матеріалу. Взаємопроникнення літератури й музики в новелі досліджено вперше. Звукові образи вплетені в усі структурно-композиційні елементи новели – від зав’язки до епілогу. Вони виконують функції художніх деталей, символів, динамічних мотивів, що змінюють темп нарації, розширюють підтекст, надають творові мелодійності й драматизму. Автор творчо використовує просодичні засоби (паузи, темп, тональність), звуки різної тривалості й сили, музичні цитати, описує музичні інструменти, їх звучання, оперує стилістичними можливостями ономатопеї (ономатофонії, фонопеї), градації та контрасту, створюючи ефект динамічних відтінків, як у музиці, що підсилює психологізм твору. Кожен епізод «звучить» по-своєму: як соло, дует або поліфонічна музика, в якій «зливаються» різні групи звукових образів новели: звуки природи, людські голоси, спів та інструментальна музика. Разом вони утворюють цілісний образ музичного поліфонічного твору, написаного в мінорній тональності, що виразно виділяється на тлі фабули новели й «звучить» як справжній музичний супровід.