Самопізнання як категорія філософсько-освітнього дискурсу

Abstract

Дисертація присвячена теоретичному дослідженню самопізнання як категорії філософсько-освітнього дискурсу. Актуальність дослідження зумовлена тим, що кризовий, буквально катастрофічний стан української сфери освіти гостро потребує адекватного філософсько-теоретичного осмислення, оскільки наявні суперечності, що накопичуються, не отримуючи поступового розв’язання, у своєму розгортанні набувають форм відвертого антагонізму. Бездумне і постійне реформування заводить всю сферу навчання і виховання у глухий кут. За таких умов особлива роль належить філософсько-освітньому дискурсу, у якому, на жаль, переважають поверхово-емпіристські побудови. До недоліків цього дискурсу належить і нехтування власне категоріальним рівнем дослідження. Через це філософія освіти втрачає можливості адекватно орієнтувати педагогічну теорію та педагогічні практики на розв’язання накопичених суперечностей. Зокрема, поза увагою залишається такий феномен як самопізнання, який до того ж часто-густо тлумачиться вузько-психологічно. Проте увесь процес освіти під певним кутом зору можна розкрити як ситуацію, подію, стан істинного пізнання себе, – як з боку учнів, так і з боку вчителя, якщо уникнути обмеженого, звуженого тлумачення самопізнання, яке широко представлене у педагогічній та психологічній літературі. На нашу думку, серйозне падіння мотивації до навчання у системі сучасної освіти зумовлене тим, що учні не вбачають у змістові навчання ту реальність, через яку вони крок за кроком впізнають самих себе. Прагматизм, вкорінений у сучасному суспільстві та освіті, орієнтує їх на споживання лише тих знань, які згодом знадобляться в житті. Тим самим освіта втрачає свій людиноутво-рювальний потенціал. Метою дослідження є розкриття змісту самопізнання як категорії філософсько-освітнього дискурсу у контексті нового педагогічного мислення. Проаналізовано стан розробки теми у сучасній педагогічній, психологічній та філософсько-освітній літературі. Виявлено недостатню глибину аналізу феномену самопізнання. В роботі насамперед використано діалектико-логічний метод, який забезпечує розуміння категоріальності як у науковому пошуку, так і в здійсненні освітньої діяльності. Цей метод змістовно інтегрує такі принципи наукового дослідження: об’єктивності, системності, розвитку й історизму, сходження від абстрактного до конкретного, єдності логічного та історичного, феноменологічний та герменевтичний методи. Досліджено питання про природу самої категоріальності у межах філософсько-освітнього дискурсу, розглянуто дослідження концепту «пізнай самого себе» в історії світової та вітчизняної філософії. Наукова новизна отриманих результатів полягає у реалізації цілісного філософського дослідження самопізнання як категорії філософсько-освітнього дискурсу у параметрах нового педагогічного мислення. Новизна наукових результатів дисертаційного дослідження конкретизується у таких положеннях: вперше:  обгрунтовано необхідність введення самопізнання саме як категорії філософсько-освітнього дискурсу;  здійснена аналітика самопізнання саме як «впізнання себе» в освітньому процесі;  розгорнуто розуміння самопізнання як впізнавання себе у вимірах нового педагогічного мислення; уточнено:  розуміння процесу навчання і виховання як становлення людської суб’єктивності в ракурсі впізнання людиною себе у світі;  розуміння продуктивної уяви як способу впізнавання самого себе у світі через бачення самого себе очима інших та світу – очима інших, зрештою – усього роду людського;  розуміння етичного та естетичного вимірів виховання як способів реального самопізнання; набуло подальшого розвитку:  теоретичне тлумачення поняття «нове педагогічне мислення» через аналітику категорії «самопізнання»;  розуміння діалектики не тільки як логіки, але й як мислячої педагогіки;  теоретичне бачення концепту «педагогічний простір» крізь призму змісту категорії «самопізнання». Теоретичне значення дослідження визначається тим, що його положення та результати, методологічні підходи, наукові поняття, теоретичні висновки можуть бути використані для подальшого вивчення проблем стосовно категоріального ладу педагогічного мислення, тим самим сприяючи розвиткові філософсько-освітнього дискурсу. Практичне значення дослідження може полягати у тому, що його результати здатні істотно вплинути на процес виходу сучасної освіти в Україні із ситуації системної кризи. Водночас ми усвідомлюємо, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів зазначеної проблеми. Зокрема, подальшого дослідження потребують питання взаємозв’язку самопізнання та самосвідомості, душевно-духовних вимірів самопізнання як впізнавання самого себе.