Іншомовна підготовка майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти України (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)

Abstract

Дисертація присвячена ретроспективному аналізу іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей, що здійснювалася впродовж другої половини ХХ та на початку ХХІ ст., і на цій основі визначено перспективні напрями та педагогічні умови активізації процесу професійно орієнтованого навчання іноземних мов у закладах вищої освіти України. Схарактеризовано науково-теоретичні засади дослідження та визначено його поняттєво-категоріальний апарат. Вивчення процесу організації та здійснення іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей в досліджуваний період потребувало застосування таких наукових підходів: системного, діяльнісного, особистісно орієнтованого та компетентнісного. Розкрито сутність і зміст основних термінів понятєвокатегоріального апарату, як-от: «професійно орієнтоване навчання іноземних мов», «іншомовна професійна компетентність», «комунікативна компетенція», «міжкультурна компетенція». На підставі найбільш значущих характеристик запропоновано авторське визначення іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей як системно організованого процесу орієнтації мети, змісту, форм, методів і засобів навчання та виховання на майбутню педагогічну спеціальність, що уможливлює розвиток у студентів засобами іноземної мови професійно орієнтованих знань, умінь і навичок мовно-мисленнєвої діяльності, підвищення рівня їхньої комунікативної та міжкультурної компетенцій. Результат такого освітнього процесу дає змогу випускникам педагогічних закладів вищої освіти ефективно виконувати професійні функції та завдання, зокрема й з використанням іноземної мови. З’ясовано, що іншомовна підготовка майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей передбачає інтеграцію іноземної мови з соціальногуманітарними та професійно орієнтованими навчальними дисциплінами з метою отримання випускниками педагогічних закладів вищої освіти додаткових професійних знань й умінь і формування у них професійно важливих компетенцій та якостей особистості. При цьому, іноземна мова виступає, з одного боку, важливим чинником особистісного розвитку, а з іншого – ефективним засобом підвищення рівня професійної компетентності, інваріантними складовими якої є комунікативна та міжкультурна компетенції, що дозволяє здійснювати іншомовне спілкування в різних сферах і ситуаціях професійно-педагогічної діяльності. Аналіз наукових джерел дозволив сформулювати загальну мету іншомовної підготовки в педагогічному закладі вищої освіти – формування у майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей іншомовної професійної компетентності, інваріантними складовими якої є комунікативна та міжкультурна компетенції, оволодіння іноземною мовою як засобом кроскультурного спілкування для здійснення успішної професійно-педагогічної діяльності. Узагальнена мета іншомовної підготовки студентів нами диференціюється як комунікативна (формування готовності до іншомовної комунікації), особистісно орієнтована (розширення світогляду, підвищення рівня загальної культури й освіти за допомогою іноземної мови) та професійно орієнтована (використання іноземної мови як інструменту в майбутній професійно-педагогічній діяльності). Охарактеризовано основні принципи організації ефективної іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей у педагогічному закладі вищої освіти, а саме: розвивальний характер учіння; активність та діяльнісний характер навчання; індивідуалізація; автономність; функціональність; новизна; концентрованість; баланс лінгвістичних і нелінгвістичних знань; перенесення комунікативних стратегій з рідної мови; ситуативність; прагнення до подолання мовних і культурних бар’єрів; позитивна емоційність; врівноваженість усвідомленого вивчення іноземної мови й неусвідомленого володіння нею; внутрішня системність; поліфункціональність вправ; колективна взаємодія; діалог культур. Виокремлено важливі історичні етапи розвитку системи іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей у досліджуваний період, які регламентовані засадничими нормативно-правовими документами: І етап – установчо-трансформаційний (40-і – 50-і рр. ХХ ст.) – постановою Ради Міністрів СРСР «Про поліпшення вивчення іноземних мов» (3 жовтня 1947 р.) і законом «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (28 грудня 1958 р.); ІІ етап – конструктивнопошуковий (60-і – 70-і рр. ХХ ст.) – постановами Ради Міністрів СРСР «Про поліпшення вивчення іноземних мов» (27 травня 1961 р.) та «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді та подальший розвиток загальноосвітньої школи (20 червня 1972 р.); ІІІ етап – розвивальнорозбудовчий (70-і – 80-і рр. ХХ ст.) – постановою Ради Міністрів СРСР «Про заходи з подальшого вдосконалення вищої освіти в країні» (18 липня 1972 р.) та постановами Верховної ради СРСР «Про основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи» (12 квітня 1984 р.) і Ради Міністрів СРСР «Основні напрями перебудови вищої і середньої спеціальної освіти в країні» (1 червня 1986 р.); ІV етап – реформаційно-євроінтеграційний (90-і рр. ХХ ст. – 20-і рр. ХХІ ст.) – Законами України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. і 5 вересня 2017 р. та імплементацією статей Закону України «Про вищу освіту» від 01 липня 2014 р. щодо іншомовної підготовки здобувачів вищої освіти (наказ МОН України від 15 жовтня 2020 р. № 1274 «Про затвердження Умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2021 році»). Зазначені етапи характеризують різні часові відрізки досліджуваного періоду та залежать від зміни ставлення до викладання іноземних мов у педагогічних ЗВО з боку суспільства і держави. Виявлено наступність і тенденції, характерні для кожного з цих етапів, а також відмінності у цілях і методиці навчання іноземних мов, змістовому відборі дидактичних одиниць, що відображали соціокультурні реалії, та використанні міжпредметних зв’язків. Виявлено особливості трансформації змісту та розвитку методики професійно орієнтованого навчання іноземних мов студентів педагогічних закладів вищої освіти у радянський період (50-і рр. ХХ – 1991 р.), а також розкрито особливості та з’ясовано проблеми іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей у пострадянський період (1991 – 2020 рр.). Визначено й обґрунтовано основні педагогічні умови активізації процесу іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей: 1) формування професійної мотивації вивчення іноземної мови; 2) створення міжкультурно-орієнтованого освітнього простору; 3) реалізація міждисциплінарних зв’язків іноземної мови з соціально-гуманітарними та професійно орієнтованими навчальними дисциплінами; 4) паритетне включення в зміст іншомовної освіти творів, що містяться у вітчизняній та зарубіжній культурній спадщині; 5) використання діалогу як основного методу іншомовного навчання; 6) урахування регіонального соціокультурного компонента у процесі іншомовної підготовки; 7) розвиток навичок безперекладного читання; 8) формування мислення іноземною мовою; 9) формування елементів інформаційної культури у процесі навчання іноземної мови. Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягають в тому, що вперше в окреслених хронологічних межах: – на основі системного ретроспективного аналізу досліджено теорію і практику іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти України; – здійснено історіографічний аналіз проблеми, обґрунтовано теоретичні аспекти іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей, уточнено зміст ключових понять і категорій дослідження (іншомовна підготовка, іншомовна професійна компетентність, комунікативна та міжкультурна компетенції); – з урахуванням суспільно-політичних, соціально-економічних і соціокультурних чинників обґрунтовано періодизацію розвитку іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти України: І етап – установчо-трансформаційний (40-і – 50-і рр. ХХ ст.); ІІ етап – конструктивно-пошуковий (60-і – 70-і рр. ХХ ст.), ІІІ етап – розвивально-розбудовчий (70-і – 80-і рр. ХХ ст.), ІV етап – реформаційноєвроінтеграційний (90-і рр. ХХ ст. – 20-і рр. ХХІ ст.); – розкрито організаційно-методичні засади іншомовної підготовки учителів нефілологічних спеціальностей у радянський та пострадянський періоди, зокрема у площині трансформації змісту та розвитку методики професійно орієнтованого навчання іноземних мов; – визначено педагогічні умови активізації та перспективні напрями вдосконалення іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей у закладах вищої освіти України. Подальшого розвитку набули: конструктивні ідеї та теоретичні положення про професійно орієнтовану іншомовну підготовку майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей, що розширює межі вивчення проблеми та відкриває перспективи у реформуванні системи вищої педагогічної освіти. Практичне значення результатів дослідження полягає у визначенні основних педагогічних умов активізації процесу іншомовної підготовки студентів нефілологічних спеціальностей у педагогічних закладах вищої освіти України; вдосконаленні структури й оновленні змісту навчальної дисципліни «Іноземна мова (англійська)» для вчителів нефілологічних спеціальностей; підготовці методичних рекомендацій щодо використання сучасних технологій навчання іноземних мов і створення професійно орієнтованого іншомовного середовища, оптимального для функціонування системи організаційнометодичного й інформаційно-технологічного забезпечення іншомовної підготовки майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей. Подальші наукові пошуки доцільно спрямувати на вивчення особливостей процесу формування культурної ідентичності та толерантності майбутніх педагогів засобами іноземної мови; пошуку шляхів активізації процесів соціалізації, інкультурації, акультурації студентської молоді у процесі іншомовної підготовки; підготовці викладачів ЗВО до формування у майбутніх учителів нефілологічних спеціальностей комунікативної та міжкультурної компетенцій та ін.