Формування здоров’язбережувальної компетентності дітей в умовах закладу дошкільної освіти (кінець ХХ – початок ХХІ століття)

Abstract

Актуальність проблеми здоров’язбереження та гармонії людини і природи детерміновані низкою суперечностей, які не лише обґрунтовують важливість означених глобальних питань, але й вказують на негативні тенденції розвитку людської цивілізації у сучасному вимірі. Серед них визначено: стрімкий розвиток науки і технологій та появу на цьому фоні низки проблем, які загрожують людині, її здоров’ю; вагомий розвиток медицини та суміжних до неї галузей і поява нових, складних, погано діагностованих хворіб та патологій; усвідомлення людиною ризиків неконтрольованого і хижацького природокористування і декларація форм та способів боротьби з такими явищами; глобальність проблеми охорони довкілля і незлагодженість світової спільноти у їх вирішенні; розуміння важливості здоров'я для кожної людини і небажання й невміння формувати власну культуру здоров'я з опертям на здоров'язбережувальні компетентності з раннього віку тощо. Актуальність проблеми формування здоров'язбережувальної компетентності дитинидетермінується низкою чинників, серед яких:  складна і загрозлива політична й екологічна ситуація у світі, що спричиняє погіршення здоров’я людини;  недостатній рівень здоров'язбережувальної компетентності та культури особистості, яка потребує системних міжпредметних наукових підходів;  необхідністю формування у людини з раннього віку ціннісного ставлення до здоров’я у широкому його сенсі;  важливість формування з раннього віку здоров’язбережувальної компетентності дітей;  тісна взаємодія сім’ї, родини, закладів дошкільної освіти та школи у справі здоров’язбереження дітей тощо. На підставі визначеної актуальності було сформульовано мету, завдання та методи дослідження. У результаті дослідження встановлено, що загалом проблема формування здорового способу життя у дітей дошкільного віку відома в науці ще з часів античності. У творах Платона, Аристотеля, Цицерона, Квінтіліана, М. Монтеня, Я.А. Коменського, Й.Г. Песталоцці, Ф. Фребеля, М. Монтесорі, К. Ушинського, С. Русової та багатьох інших мислителів, педагогів підкреслювалася необхідність зміцнення здоров’я дитини ще до початку навчання у систематизованих школах. Починаючи з другої половини ХІХ ст. дослідники наголошували на потребі не лише забезпечувати належне фізичне виховання, здорові умови освітнього середовища, але й формувати в дошкільнят відповідної до їхнього віку здатності самостійного ведення здорового способу життя. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. такі думки концептуалізувалися у річищі компетентнісного підходу, який аналізувався, зокрема, й українськими педагогами (І. Бех, Н. Бібік, О. Богініч, Т. Бойченко, О. Глузман, Л. Гуцан, О. Локшина, Л. Сущенко, О. Савченко, О. Овчарук, Л. Хоружа, Т. Пантюк та ін.). У контексті аналізу та апробації компетентнісної освіти вітчизняні вчені осмислювали ключові компетентності, які необхідно формувати у дітей в умовах освітнього процесу. Серед них особливу увагу присвячено й здоров’язбережувальній компетентності, формування якої в дітей стало предметом наукових досліджень Т. Андрющенко, А. Богуш, О. Богініч, Н. Денисенко, Л. Лохвицької та інших фахівців. На нашу думку розвиток теоретичного осмислення проблеми формування здоров’язбережувальної компетентності дітей дошкільного віку в Україні можна поділити на три періоди: перший період (1991–2001) – дослідження українськими вченими педагогічні проблеми здоров’я дітей дошкільного віку у контексті фізичного виховання, виховання здорового способу життя, акцент на фізичному і психічному здоров’ї дошкільників та традиційних засобах формах і методах їх забезпечення (рухова активність, режим дня, раціон харчування тощо), що знайшло відображення в Законі України «Про дошкільну освіту» (2001); другий період (2002 – 2012) – поступове впровадження в українську педагогічну теорію компетентнісного підходу, що привело до визначення ключових компетентностей (як результатів освіти на кожній ланці освітньої системи, зокрема і в дошкіллі), серед яких було сформульовано й здоров'язбережувальну компетентність; зазначені зрушення знайшли відображення в розробці і затвердженні нової редакції Базового компонента дошкільної освіти (Державного стандарту дошкільної освіти) у 2012 р.; третій період (від 2013 і до сьогодні) – продовження розробки українськими вченими концептуальних теоретико-методологічних та методичних засад формування здоров’язбережувальної компетентності дітей дошкільного віку, конструювання ними нових освітніх програм, удосконалення Базового компоненту дошкільної освіти у 2021 р., розроблення технологій формування здоров’язбережувальної компетентності у дітей. На основі аналізу праць українських та зарубіжних учених нами запропоновано удосконалені дефініції понять «здоров’я» та «здоровий спосіб життя». Так, здоров’я – це гармонійне поєднання фізичних, психоемоційних, духовно-інтелектуальних, соціальних функцій людини, які мають динамічний характер і забезпечують адаптаційні спроможності та активність особистості. Під поняттям «здоровий спосіб життя» розуміємо свідому і послідовну діяльність людини, спрямовану на зміцнення власного здоров’я, адаптацію до навколишнього середовища та формування сприятливих суспільних і валеоекологічних умов для себе й соціуму. Водночас приймаємо визнання поняття «здоров’язбережувальна компетентність», зафіксованому у Базовому компоненті дошкільної освіти (Державному стандарті дошкільної освіти) 2021 р. Охарактеризовано нормативно-правові засади формування здоров’язбережувальної компетентності у дітей дошкільного віку, які формувалися з часу здобуття незалежності України. В основі українського законодавства у цій сфері лежать міжнародні нормативні акти, передусім Конвенція про права дитини 1989 р. Фундаментальними для української дошкільної освіти стали Закони України «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про освіту» (2017). Стратегічне спрямування дошкільної освіти визначається загальнонаціональними доктринами та програмами. Практичну спрямованість забезпечують редакції Базового компоненту дошкільної освіти (Державного стандарту дошкільної освіти), схвалені у 1998, 2012 і 2021 рр., які чітко визначають освітні напрями у розвитку особистості дитини дошкільного віку та вказують ключові компетентності, формування яких слід закладати у дітей саме на дошкільному віковому етапі. Серед них вагоме місце посідає й здоров’язбережувальна компетентність. Нова редакція Базового компонента дошкільної освіти 2021 р., порівняно з попередніми напрацювання, містить нові підходи до системного трактування і поетапного формування компетентності через емоційно-ціннісне ставлення, сформованість знань, здатність до активного і творчого впровадження набутого досвіду, навички здоров’язбереження. Проаналізовано педагогічні умови успішної реалізації завдань формування здоров’язбережувальної компетентності дітей в умовах закладу дошкільної освіти. Запропоноване авторське визначення поняття «педагогічні умови» як сукупність об’єктивних та суб’єктивних чинників, які забезпечують результативність формування здоров’язбережувальної компетентності дітей дошкільного віку. Беручи до уваги дослідження науковців (Т. Андрющенко, Р. Бедрань, О. Бойцун, Н. Боритко, О. Ковшар, В. Манько, Л. Рибченко, Н. Черепаня, Н. Русин та ін.), обґрунтовано такі педагогічні умови формування здоров’язбережувальної компетентності дітей дошкільного віку: 1) цілеспрямована здоров’язбережувальна діяльність педагога-вихователя, який будує своє спілкування з дітьми у закладах дошкільної освіти на засадах гуманістичної педагогіки і психології, дитиноцентричного підходу, суб’єкт-суб’єктних стосунках й ставить за мету сформувати здоров’язбережувальну компетентність кожної дитини відповідно до вікових, індивідуальних і соціальних чинників; 2) спільна, цілеспрямована, осмислена здоров’язбережувальна діяльність дітей у рамках одновікової або різновікової групи у закладах дошкільної освіти; 3) організаційно-прикладні інструменти (технології) формування здоров’язбережувальної компетентності. Акцентовано на тому, що зазначенні педагогічні умови є комплексним явищем, який здатний перетворитися на ефективний фактор формування здоров’язбережувальної компетентності лише за умови взаємодоповнення і системності. Після впровадження у 2012 р. нової редакції Базового компонента дошкільної освіти почалася остаточна переорієнтація змісту дошкільної освіти на формування здоров’язбережувальної компетентності у дітей. Звісно, на заваді повноцінній перебудові роботи дошкільних освітніх установ стояли на заваді численні організаційні проблеми: невідповідність здоров’язбережувального, здоров’яформувального середовища у дошкільному навчальному закладі вимогам Базового компоненту дошкільної освіти; недостатня ефективність фізкультурно-оздоровчої роботи щодо зниження захворюваності у дітей; безсистемне та несистематичне використання методів, технологій та засобів фізкультурнооздоровчої роботи для збереження і покращення стану здоров’я дітей дошкільного віку; недостатнє забезпечення рухової активності дітей і водночас надмірне підвищення моторної щільності фізкультурних занять тощо. У досліджуваний період актуалізувалося питання розроблення та реалізації здоров’язбережувальних та здоров’яформувальних технологій, як удосконалення традиційних, так впровадження інноваційних. Значну увагу педагоги закладів дошкільної освіти приділяють питанням формування самосвідомості дітей щодо свого здоров’я – усвідомлення своїх фізіологічних і психологічних станів та змін у них (позитивних та негативних), вміння своєчасно повідомити дорослого про небезпеку або самій собі зарадити. За останні роки практика формування здоров’язбережувальної компетентності зіткнулася з новими викликами (пандемія та повномасштабна російсько-українська війна), які змусили педагогів шукати нові шляхи і форми освітньої діяльності та акцентувати увагу на навичках протиепідемічної поведінки та збереження життя в умовах воєнних дій.