Розвиток дослідницьких умінь учнів на уроках природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти (кінець 50-х - початок 90-х рр. ХХ ст.)

Abstract

У роботі здійснено ретроспективний аналіз стану вивчення проблеми розвитку дослідницьких умінь учнів на уроках у процесі викладання природничо-математичних дисциплін упродовж кінця 50-х – початку 90-х років ХХ століття в педагогічній теорії й освітній практиці в закладах загальної середньої освіти України; окреслено можливості творчого використання конструктивних ідей історико-педагогічного досвіду в освітньому процесі сучасних закладів освіти. Національна система освіти формується згідно із сучасними інтеграційними процесами, що характеризуються орієнтацією на входження в європейський і міжнародний освітній простір. Здійснюється практичне реформування галузі згідно з державною національною програмою «Освіта» («Україна ХХІ століття») (03.11.1993, № 896). Першочерговим завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти впродовж життя для всіх членів суспільства відповідно до національно-демократичних цінностей та сучасних науково-інформаційних досягнень. Проблеми формування в дітей та молоді сучасного світогляду, розвитку творчих здібностей та навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти та самореалізації особистості відображено в державних документах: «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» (25.06.2013), Закон України «Про освіту» (05.09.2017), Закон України «Про повну загальну середню освіту» (16.01.2020), Концепція розвитку природничо-математичної освіти (STEM-освіти) (розпорядження Кабінету Міністрів № 960-р від 05.08.2020). Увага шкільної освіти зосереджується на розробленні ефективних методів, що покликані на розв’язання проблем інформаційного суспільства. Вивчення та узагальнення теоретико-практичних положень розвитку дослідницьких умінь на уроках природничо-математичних дисциплін засвідчує, що порушена проблема залишається актуальною на хвилі сучасної економікосуспільної проєкції в межах освітнього середовища в закладах загальної середньої освіти. Об’єктом дослідження є природничо-математична освіта в закладах загальної середньої освіти України (кінець 50-х – початок 90-х рр. ХХ століття). Предметом дослідження є дослідницькі вміння учнів на уроках природничоматематичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти України (кінець 50-х – початок 90-х рр. ХХ століття). Метою дослідження є здійснення аналізу теоретичних аспектів і практичного перспективного досвіду щодо розвитку дослідницьких умінь учнів на уроках природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти кінця 50-х – початку 90-х рр. ХХ століття з метою екстраполяції творчих прогресивних ідей у сучасне освітнє середовище. У дисертації проаналізовано стан вивчення проблеми розвитку дослідницьких умінь учнів у процесі викладання природничо-математичних дисциплін у педагогічній теорії й освітній практиці та розкрито сутність базових понять; визначено та науково обґрунтовано хронологічні межі дослідження, здійснено періодизацію ґенези дослідницьких умінь учнів на уроках природничо-математичних дисциплін; виявлено та охарактеризовано основні чинники, що впливали на розвиток дослідницьких умінь учнів; розкрито зміст, форми й методи роботи, що спрямовані на розвиток дослідницьких умінь учнів у закладах освіти України досліджуваної доби; окреслено можливості творчого використання конструктивних ідей історико- педагогічного досвіду розвитку дослідницьких умінь в освітньому процесі сучасних закладів освіти. Вивчення розвитку дослідницьких умінь учнів на уроках природничоматематичних дисциплін як об’єкту iсторико-педагогiчних досліджень потребувало застосування таких методів: пошуково-бібліографічного, історико-педагогічного, предметно-цільового, хронологічного, концептуальнопорівняльного аналізу. Розкрито сутність базових понять: «дослідницька діяльність», «уміння», «дослідницькі уміння». На підставі значущості останнього запропоновано авторське визначення дослідницьких умінь як гетерогенної системи вмінь, що ґрунтується на констеляції взаємопов’язаних практичних, інтелектуальних, інформаційних та оцінювальних дій у процесі самостійного застосування наукового методу з поступальним, свідомим здійсненням дослідження в межах ускладненого суб’єктивного творчого пошуку. Охарактеризовано основні джерела дослідження, що дало можливість виокремити матеріали в групи: 1) нормативно-правові та розпорядні документи (закони, накази, розпорядження Міністерства); 2) архівні документи (річні звіти, протоколи нарад, матеріали з’їздів учителів, доповідні записки, стенограми); 3) періодичні фахові видання означеного періоду («Советская педагогика», «Шлях освіти», «Радянська освіта»); 4) наративні джерела (дисертації, монографії, статті, методичні посібники). Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець 50-х років та початок 90-х років ХХ століття. Визначення нижньої межі пов’язане з прийняттям у грудні 1958 року та ухваленням Верховною Радою Української РСР 17 квітня 1959 року Закону СРСР «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в УРСР», який окреслив основні напрями проведення освітньої реформи в УРСР. Верхня межа зумовлена затвердженням Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.93 № 896 Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), за якої в Україні створюються передумови для розвитку інтересів, нахилів і здібностей учнівської молоді, серед яких чинне місце посідають Всеукраїнські учнівські олімпіади, турніри, конкурси науково-дослідницьких робіт. Відповідно до хронологічних меж дослідження виокремлено та обґрунтовано етапи розвитку дослідницьких умінь учнів: І період (1958 – 1964 рр.) – змістово-ідеологічний (визначення і становлення змісту середньої освіти формувалися винятково під ідеологічним впливом); ІІ період (1965 – 1972 рр.) – освітньо-політехнічний (політехнічна освіта набирає обертів, що сприяє застосуванню на уроках дослідницького методу; у методиці викладання предметів робляться спроби класифікації вмінь); ІІІ період (1973 – 1993 рр.) – трансформаційно-дослідницький, який поділяється на 2 субперіоди: перший субперіод (1973 – 1983 рр.) – уведення в освітній процес методів та прийомів, що сприяли розвиткові дослідницьких умінь на основі дослідницького підходу; другий субперіод (1984 – 1993 рр.) – підвищення якості природничоматематичної освіти. Кожен період визначався певними чинниками, що впливали на ґенезис дослідницьких умінь учнів на уроках природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти: політико-ідеологічні (домінування радянської ідеології; культ особистості змінюється засудженням; період будівництва соціалізму; перебудова; розпад СРСР; формування української державності); соціально-економічні (науково-технічний прогрес; криза та занепад економіки); освітньо-правові (перехід до загальної політехнічної освіти; розроблення предметних нормативно-правових документів); педагогічно-змістові (оновлення змісту освіти; відродження дослідництва; конвергентна редакція дослідницьких умінь). Зміст, форми й методи роботи, що спрямовані на розвиток дослідницьких умінь учнів у закладах освіти України досліджуваної доби, розкрито у визначених періодах. Для змістово-ідеологічного періоду розвитку дослідницьких умінь були характерними відсутність чітко виокремлених дослідницьких умінь; поширення та домінування процесу розвитку практичних умінь; перехід практичних умінь у політехнічні; відсутність класифікації методів; організація та проведення практичних робіт на шкільній навчальнодослідній ділянці; розвиток умінь самостійного проведення дослідів та спостережень. Для освітньо-політехнічного періоду розвитку дослідницьких умінь було виокремлено такі основні риси: домінування політехнічних та практичних умінь; поширення дослідницького методу; активізація пізнавальної діяльності та теорія поетапного формування розумових дій, що сприяло розвитку інтелектуальних умінь; відбувається пошук класифікації вмінь; надання переваги розвитку просторової уяви, логічного мислення. Розвиток дослідницьких умінь на уроках реалізується в організації дослідницької роботи (дослід, спостереження, експеримент); створенні проблемних ситуацій та завдань творчого рівня; поєднанні лабораторних і практичних робіт з використанням сучасних обчислювальних приладів тощо. У межах трансформаційно-дослідницького періоду виокремлено два субперіоди. Для першого характерно: удосконалення інтелектуальних та практичних умінь, подекуди відбувається перехід навчальних умінь у практичні; виокремлено вимірювальні вміння; уведення та використання дослідницьких умінь на основі дослідницького підходу; посилення уваги на вміння працювати з літературою та вміння самостійно здобувати знання. Перелік основних умінь подано в навчальних програмах, але вони ще потребують певної систематизації. Розвиткові дослідницьких умінь також сприяє зміцнення навчально-матеріальної бази навчальних кабінетів природничо-математичних дисциплін. Удосконалення традиційних та пошук нових форм та методів навчання спонукає до пошуку класифікації методів навчання, дослідницьких та пізнавальних умінь. Другий субперіод розвитку дослідницьких умінь учнів на уроках природничо-математичних дисциплін характеризується піднесенням рівня викладання предметів природничо-математичних дисциплін, у результаті чого покращується якість математичної освіти, освітню реформу спрямовано на посилене ознайомлення з науковими основами сучасного виробництва та провідними професіями, тому політехнічні вміння продовжують перебувати в центрі уваги. Шкільний компонент змісту освіти незалежної України трансформується на розвиток дослідницьких умінь, здібностей та інтересів людини. Наукова новизна й теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вперше: цілісно досліджено процес розвитку дослідницьких умінь учнів на уроках природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти України другої половини ХХ ст.; виявлено чинники, що впливали на ґенезис дослідницьких умінь учнів на уроках природничоматематичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти досліджуваного періоду: політико-ідеологічні; соціально-економічні; освітньо-правові; педагогічно-змістові. Виокремлено етапи розвитку дослідницьких умінь учнів: І період (1958 – 1964 рр.) – змістово-ідеологічний; ІІ період (1965 – 1972 рр.) – освітньополітехнічний; ІІІ період (1973 – 1993 рр.) – трансформаційно-дослідницький, має два субперіоди: 1973 – 1983 рр. та 1984 – 1993 рр.; здійснено ретроспективний аналіз змісту дослідницьких умінь учнів на уроках у досліджуваний період; уточнено поняття, «уміння», «дослідницькі вміння», «дослідницька діяльність»; подальшого розвитку набули положення та висновки щодо ефективності застосування форм і методів розвитку дослідницьких умінь учнів; обґрунтовано можливості творчого застосування історичного досвіду роботи з учнівською молоддю у закладах загальної середньої освіти України в контексті Концепції розвитку природничоматематичної освіти (STEM-освіти). Практичне значення дослідження полягає в тому, що за результатами дослідження розроблено спецкурс «Розвиток дослідницьких умінь учнів на уроках природничо-математичних дисциплін у закладах загальної середньої освіти». Дисертаційні матеріали та висновки можуть бути використані під час підготовки навчальних програм, посібників та методичної літератури з історії педагогіки, теорії навчання й виховання, методики викладання предметів природничо-математичних дисциплін, як для студентів вищої школи, так і для вчителів та здобувачів освіти.