Розвиток післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України (1940-ві рр. ХХ - початок ХХІ ст.)

Abstract

У дисертації репрезентовано результати історико-педагогічного дослідження розвитку післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України (1940-ві рр. ХХ – початок ХХІ ст.). Проблема удосконалення післядипломної педагогічної освіти є актуальною у зв’язку з оновленням всієї освітньої галузі. Оскільки у ХХ столітті неодмінним був соціальний запит на вчителя, який готовий до якісних оновлень засад своєї професійної діяльності, здатний упроваджувати інновації в практику роботи, то існувала необхідність постійних модифікацій змісту післядипломної педагогічної освіти. На початку ХХІ століття в умовах модернізації цієї освітньої галузі до означених функцій додається набуття вчителем-практиком таких фахових компетенцій, які допоможуть здобувачеві освіти стати творчою особистістю, здатною критично мислити, навчатися впродовж життя, бути готовим до діяльності в нестандартних ситуаціях, розвивати цінності громадянського суспільства тощо. Такий підхід визначає пошук оптимальної моделі післядипломної освіти вчителя, яка сприятиме удосконаленню його професійності й розширенню педагогічної свободи. Цим зумовлена увага до досліджень розвитку післядипломної педагогічної освіти в історичній ретроспективі. Історико-педагогічний аналіз досвіду функціювання цієї освітньої галузі дає можливість виокремити низку закономірностей розвитку, конструктивні нововведення й деструктивні складові діяльності, окреслити перспективи використання ретродосвіду для модернізації системи післядипломної педагогічної освіти. У роботі схарактеризовано джерельну базу дослідження, яку складають матеріали державних архівів Миколаївської, Одеської, Херсонської областей; документи Міністерства освіти Української РСР/України, наукові праці та публікації провідних вітчизняних учених середини XX – початку XXI століття (дисертації, монографії, посібники, статті в збірниках наукових праць), законодавчі документи та нормативні акти, навчальні плани, навчальні програми, звіти, у яких висвітлено вітчизняний досвід змісту регіональної післядипломної педагогічної освіти. У дисертації уточнено зміст поняття «розвиток післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін». Здійснений термінологічний аналіз наукового розуміння сутності ключових фахових понять дослідження надав підстави зазначене сукупне поняття розуміти як якісні зміни в галузі післядипломної освіти, що спрямовані на розвиток професійної компетентності вчителів філологічних дисциплін, на їхню переорієнтацію щодо змісту навчання, зміни ідеологічних чи ціннісних орієнтирів відповідно до пріоритетів розвитку національної системи освіти: загальнодержавних (суспільно-політична ситуація, державна освітня політика, державна мовна політика тощо) та регіональних (організаційно-педагогічні умови, персоніфікація впливів, підтримка місцевих громад тощо). У здійсненому дослідженні предметом історико-педагогічної рефлексії є освітній досвід періоду, хронологічні межі якого визначено з 1940-вих рр. до початку ХХІ ст. Нижня межа пояснюється тим, що на початку 1940-вих років урядом УРСР видано кілька важливих документів щодо організації діяльності обласних інститутів удосконалення вчителів. Верхня межа – початок ХХІ століття – пов’язана з ухваленням у 2014 році Верховною Радою України Закону «Про вищу освіту», який уніс суттєві зміни у функціювання освітніх закладів, що здійснюють післядипломну освіту педагогів, у тому числі й учителів філологічних дисциплін. Відповідно до хронологічних меж дослідження окреслено та обґрунтовано періодизацію розвитку післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін південних областей України, визначено особливості кожного періоду: І період (1940-1958 рр.) – організаційно-пошуковий, який поділяється на 2 субперіоди: 1940-1949 рр. та 1950-1958 рр.; ІІ період – 1959- 1984 рр. – удосконалювально-ідеологічний, який поділяється на 2 субперіоди: 1959-1964 рр. та 1965-1984 рр.; ІІІ період – 1985-2014 рр. – реформувально-модернізаційний, який поділяється на 2 субперіоди: 1985- 1990 рр. та 1991-2014 рр.. Назва кожного періоду визначається значущими ознаками функціювання й відображена в меті, засобах реалізації змісту, оптимізації роботи закладів, що здійснювали післядипломну педагогічну освіту вчителів філологічних дисциплін у південних областях України. Хронологічні межі кожного з окреслених субперіодів визначають знакові законодавчі документи, що регламентували діяльність освітньої галузі. Установлено, що основними тенденціями процесу в І період (1940- 1958 рр.) – організаційно-пошуковий – є згортання української системи освіти, уніфікація й стандартизація педагогічної науки й практики, визначення нових вимог до змісту й форм підвищення кваліфікації педагогічних працівників: українська педагогіка мала стати складовою російсько-радянської культури. До конструктивних нововведень досліджуваного періоду варто віднести такі: підвищення кваліфікації стало соціальним інструментом, який спонукав до професійного розвитку; урізноманітнено форми поширення передового педагогічного досвіду; проведена робота з підвищення рівня володіння вчителями-предметниками українською мовою як мовою освітнього процесу в Українській РСР; докладені зусилля для підвищення професійного рівня й соціального статусу вчителів сільських районів, де працівники освіти змушені займатися фізичною, а не інтелектуальною працею. У ІІ період (1959-1984 рр.) – удосконалювально-ідеологічний – у післядипломній педагогічній освіті визначальною ознакою була її заідеологізованість, стандартизація й жорстка регламентація змісту освіти. У південному регіоні продовжувався процес росіянізації освіти загалом і філологічної зокрема, це потребувало активізації пошуку можливостей перепідготовки вчителів для нових освітніх реалій. Позитивними тенденціями функціювання закладів підвищення кваліфікації вчителів означеного періоду є нові організаційні форми здійснення методичної роботи, суттєва увага була приділена впровадженню нових програм і підручників у навчально-виховний процес шкіл, застосуванню проблемного методу навчання, самостійній роботі учнів, використанню технічних засобів навчання тощо. У ІІІ період (1985-2014 рр.) – реформувально-модернізаційний – відбулися зміни в змісті післядипломної педагогічної освіти, які зумовлені оновленням педагогічної методології, цілісністю методичної системи роботи вчителів філологічних дисциплін. Визначальною ознакою цього періоду є те, що зміст діяльності закладів, які здійснювали післядипломну освіту вчителів філологічних дисциплін, визначений об’єднанням зусиль освітніх установ, міжнародних організацій, педагогічної громадськості. Позитивними тенденціями функціювання закладів, що здіснювали підвищення кваліфікації вчителів філологічних дисциплін у південних областях України, є також послаблення регламентування освітнього процесу; зменшення ідеологічної складової навчальних планів курсів підвищення кваліфікації, орієнтація навчальних планів на поглиблення професійних знань і навичок слухачів, упровадження в практику диференційованого проведення курсів вчителів різних спеціалізацій, у тому числі й філологічних дисциплін; оновлення структури й модернізація форм підвищення кваліфікації інститутів підвищення кваліфікації вчителів регіону; інтеграція в шкільну мовнолітературну освіту наукових досягнень і перспективного педагогічного досвіду, узагальненого на всесоюзному чи всеукраїнському рівнях; активізація методичної роботи з педагогічними кадрами через звільнення методистів від інспекторських функцій; надання методичної допомоги за заявками педагогічних колективів та окремих педагогів тощо. Негативними тенденціями змісту післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін південних областей України цього періоду є недостатня робота з вивчення, узагальнення й поширення кращого регіонального досвіду викладання філологічних дисциплін і розвитку диференційованого навчання; у навчальних планах курсів підвищення кваліфікації значна частина – лекції загальнотеоретичного характеру, тоді як в учителів-практиків затребуваними були проблематика співпраці учителя з учнями, з батьками, творчої продуктивної праці тощо. У роботі актуалізовано конструктивний ретродосвід, що визначає можливості вдосконалення системи післядипломної освіти в цілому (підтримка концепції неперервної освіти, тобто наступності вищої педагогічної та післядипломної освіти, удосконалення професійності педагогів без відриву від професійної діяльності через застосування сучасних комунікаційних технологій тощо). Визначено перспективні напрями екстраполяції регіонального історико-педагогічного досвіду для вдосконалення змісту функціювання означеної освітньої галузі (необхідність удосконалення професійності вчителів-філологів у питаннях полікультурності в шкільній мовнолітературній освіті; консалтинг як сучасна форма наставництва, що передбачає створення певних консультативних центрів з питань, з яких молоді фахівці найчастіше мають професійні труднощі; посилена увага до розвитку професійних компетентностей молодих вчителів сільських шкіл тощо). Наукова новизна й теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вперше в історико-педагогічній науці комплексно досліджено науково-педагогічну проблему розвитку післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України в сорокових роках ХХ – початку ХХІ століття; обґрунтовано періодизацію розвитку післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін південних областей України, визначено особливості кожного періоду: І період (1940- 1958 рр.) – організаційно-пошуковий, який поділяється на 2 субперіоди: 1940-1949 рр. та 1950-1958 рр; ІІ період – 1959-1984 рр. – удосконалювальноідеологічний, який поділяється на 2 субперіоди: 1959-1964 рр. та 1965- 1984 рр.; ІІІ період – 1985-2014 рр. – реформувально-модернізаційний поділяється на 2 субперіоди: 1985-1990 рр. та 1991-2014 рр.; виявлено чинники, що мали вплив на функціювання означеної освітньої галузі: загальнодержавні (суспільно-політична ситуація, державна освітня політика, державна мовна політика тощо) та регіональні (організаційно-педагогічні умови, персоніфікація впливів, підтримка місцевих громад тощо); визначено актуальність екстраполяції позитивного досвіду функціювання означеної освітньої галузі загалом і регіональних закладів, що здійснюють післядипломну освіту вчителів філологічних дисциплін південних областей України, зокрема. Під час дослідження уточнено сутність понять «розвиток», «післядипломна освіта», «підвищення кваліфікації», «перепідготовка», «неперервна освіта», «філологічні дисципліни», «південні області/південний регіон України», «екстраполяція», «контамінація». Подальшого розвитку набуло визначення сутності сукупного поняття «розвиток післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін». Практичне значення одержаних результатів полягає в полягає в тому, що сформульовані висновки й фактологічний матеріал збагатили історикопедагогічні знання з історії післядипломної педагогічної освіти; у розробленні авторської навчальної програми спецкурсу «Розвиток післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України (1940-ві рр. ХХ – початок ХХІ ст.)» та методичних рекомендаціях щодо викладання цього спецкурсу, які були апробовані під час курсів підвищення кваліфікації вчителів української мови та літератури, зарубіжної літератури, іноземних мов, здійсненні самоосвітньої роботи педагогів, студентів педагогічних спеціальностей. Теоретичні узагальнення дослідження можуть бути використані українськими науковцями як матеріали для проведення порівняльних досліджень, а також для наукового обґрунтування сучасних тенденцій розвитку післядипломної освіти в Україні, вирішення питання модернізації післядипломної педагогічної освіти загалом і вчителів філологічних дисциплін зокрема; подальших наукових розвідок з історії педагогіки, розширення, доповнення, оновлення змісту навчальної дисципліни «Історія педагогіки»; результати дослідження можуть слугувати основою для пошукової діяльності студентів, магістрантів, аспірантів з питань розвитку післядипломної педагогічної освіти. Виявлені продуктивні ідеї післядипломної педагогічної освіти вчителів філологічних дисциплін досліджуваного періоду можуть бути використані в умовах сучасної децентралізації системи національної освіти.