Організаційно-методичні засади підготовки майбутніх філологів у вищих навчальних закладах України в 1850-1917 роках

Abstract

Сучасна вища освіта спрямована на створення сприятливих умов для розвитку й навчання конкурентоспроможної особистості на вітчизняному та світовому ринку праці. Для виконання цієї мети в України прийнято низку нормативно-правових документів: закони України «Про освіту» (2017), «Про вищу освіту» (2014), Національна доктрина розвитку освіти в Україні (2002), Концептуальні засади розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції в європейський освітній простір (2004), Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, Концепція літературної освіти (2011), та ін. Їх реалізація в освітньому процесі вишів потребує врахування особистісних та психологічних якостей здобувачів освіти, підбору змісту, форм і методів навчання відповідно до індивідуальних можливостей кожного з них. Теоретичною основою сучасної університетської (зокрема й філологічної) освіти є історико-педагогічний досвід, вивчення якого – одне із головних завдань української науки. Зокрема, важливо дослідити становлення та розвиток вищої філологічної освіти, проаналізувати її зміст, форми та методи навчання, узагальнити досвід, визначити перспективи розвитку. Історичні традиції викладання філологічних дисциплін повинні бути враховані в новітніх освітніх програмах професійної підготовки фахівців. Об'єкт дослідження – генеза організаційно-методичних засад підготовки студентів-філологів у вищих навчальних закладах України в 1850-1917 роках. Предмет дослідження – теоретичні та практичні аспекти організації філологічної освіти в університетах України досліджуваного періоду. Мета дослідження – на основі цілісного аналізу організаційнометодичних засад підготовки студентів-філологів у вищих навчальних закладах України в 1850–1917 роках виявити особливості їх модифікації та актуалізувати ефективні підходи й ретроспективний досвід викладання філологічних дисциплін у сучасних умовах. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. У дисертації комплексно досліджено організаційно-методичні засади підготовки студентів-філологів у вищих навчальних закладах України в 1850-1917 роках та визначено особливості модифікації організаційнометодичних засад підготовки майбутніх філологів (залежність філологічної освіти від політики уряду; брак належного навчально-методичного забезпечення освітнього процесу; недостатня увага до вивчення української мови), а також виокремлено негативні та позитивні тенденції розвитку організаційно-методичних засад підготовки майбутніх філологів. У дослідженні поняття «організаційно-методичні засади підготовки майбутніх філологів» розглядається як цілісна, упорядкована та багатогранна система, що має на меті за допомогою змісту, форм, методів і засобів навчання сформувати у студентів-філологів уміння та навички з мов та літератур, озброїти їх твердими навичками (здатність розв’язувати складні спеціальні теоретичні питання та практичні проблеми основних світоглядних теорій та концепцій філологічних дисциплін, знання предметної галузі та розуміння професійної діяльності, здатність до пошуку, оброблення, аналізу та критичного оцінювання інформації з різних джерел, оволодіння спеціальними культурологічними та міжкультурними знаннями), а також розвинути у них відповідні м’які навички (критичне мислення, вміння налагоджувати міжособистісні контакти, навички ефективної комунікації та слухання, вміння прогнозувати, гнучкість та адаптивність). З урахуванням дидактичного, нормативно-законодавчого та історичного критеріїв обґрунтовано три етапи розвитку організаційнометодичних засад підготовки майбутніх філологів у вищих навчальних закладах України другої половини ХІХ – початку ХХ століття та основні тенденції кожного з них, а саме: 1) 1850–1962 роки – реорганізаційноструктурний етап (реорганізація філософських факультетів вишів та створення на їх базі історико-філологічних та фізико-математичних факультетів; структурування змісту навчання студентів-філологів; розробка авторських навчальних програм із філологічних дисциплін); 2) 1863-1883 роки – інтенсифікаційно-мотиваційний етап (поява та інтенсивний розвиток нових філологічних спеціальностей; автономія університетів щодо організації освітнього процесу; відкриття кафедр української мови; пошук нових, більш ефективних, форм та методів навчання студентів-філологів); 3) 1884–1917 роки – конверсійно-оновлювальний етап (оновлення нормативно-правового забезпечення діяльності вищих навчальних закладів; конверсійні процеси у вищий філологічній освіті (запровадження предметної системи навчання, розподіл навчальних дисциплін за спеціальностями); поступове впровадження української мови). Схарактеризовано зміст та організацію навчання майбутніх філологів у вишах України досліджуваної доби. З’ясовано, що зміст навчання майбутніх філологів здебільшого було сконцентровано на класичній філології, вивченні стародавніх мов та літератур. Також вивчалися дисципліни російсько-слов’янської філології, а пізніше й романо-германські мови, хоча викладання так званих «нових мов» у різних варіаціях здійснювалося в процесі підготовки майбутніх філологів у всіх університетах. Основними формами організації навчання в університетах України були лекції, практичні заняття, семінари, колоквіуми, репетиції. Практичні заняття часто зводилися до майже самостійних занять студентів. Поміж методів викладання переважали практичні (вправи з перекладу з/на мову, вправи з говоріння, вправи з написання творів тощо), словесні (пояснення творів стародавніх та сучасних авторів, роз’яснення окремих положень, фрагментів твору, розповідь, бесіда, лекція, дискусія), робота з підручником, посібником, твором автора (читання, переклад, вивчення, реферування, конспектування). Засобами навчання були підручники та посібники (зарубіжні та вітчизняні), хрестоматії, конспекти лекцій, твори стародавніх авторів, автентичні тексти, власні конспекти викладачів. В основу навчання філологів у 1850–1917 роках покладали такі принципи: науковості, систематичності й послідовності, самостійності, наочності, наступності. Виокремлено ефективні підходи (полікультурний, індивідуальний, лінгвосоціокультурний, діалогічний, діференційований) й ретроспективний досвід підготовки студентів-філологів для подальшої імплементації в сучасний освітній процес: запровадження білінгвальної підготовки; наступність у навчанні між середньою та вищою ланками освіти; використання ефективних методів, спрямованих на занурення в мовне середовище; створення нових подвійних спеціальностей з неспорідненими спеціалізаціями; вдосконалення культурологічного компоненту освітніх програм та навичок міжкультурної комунікації студентів. Визначено ключові поняття дослідження (філологічна освіта, професійна підготовка майбутніх філологів, організаційно-методичні засади, організаційно-методичні засади підготовки майбутніх філологів) та уточнено їх сутність. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми розвитку організаційно-методичних засад підготовки майбутніх філологів в 1850-1917 роках. Перспективи подальших наукових досліджень зумовлені багатогранністю та актуальністю теми в сучасному освітньому просторі та можуть бути такими: пошук ефективних методів навчання філологічних дисциплін; вивчення змісту філологічної освіти та філологічних дисциплін, їх навчально-методичного забезпечення на різних історичних етапах; розвиток сучасної вищої філологічної освіти з урахуванням інноваційних надбань. Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що результати наукового пошуку знайшли відображення в методичних рекомендаціях «Підготовка майбутніх філологів у вищих навчальних закладах України в 1850-1917 роках». Основні положення та висновки дослідження можуть використовуватися для вдосконалення навчальних планів і програм, підручників, посібників, методичних рекомендацій. Результати дослідження можуть бути враховані при розробці змісту посібників і підручників для підготовки фахівців з педагогіки, філології і лінгвістики, при написанні наукових і науково-методичних праць з історії педагогіки та філології.