Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1211
Назва: Дитинство як стан свідомості
Автори: Лімонченко, Віра
Ключові слова: філософія дитинства
творча природа людського буття
вангельський образ дитинства
Дата публікації: 2021
Бібліографічний опис: Лімонченко, Віра Дитинство як стан свідомості / В. Лімонченко // Людинознавчі студії : зб. наук. праць ДДПУ ім. І.Франка / М-во освіти і науки України, ДДПУ ім. І. Франка ; [редкол.: Н. В. Скотна, О. А. Ткаченко, Т. І. Біленко та ін.]. – Дрогобич : РВВ ДДПУ ім. І. Франка, 2021. – Вип. 43 : Філософія. – С. 73-82
Короткий огляд (реферат): Мета роботи. У статті реалізований такий варіант філософії дитинства, коли дитин-ство розглядається не як вікова категорія, а як стан свідомості, як специфічно людська риса, пов’язана з особливим характером людського буття. Методологія. Така постановка мети визначає засоби побу-дови думки, насамперед спрямованої на концептуалізацію дитинства – йдеться не про вироблення нової дефініції, а про осмислення людського буття на засадах субстанційно-визначального принципу, яким приймається дитинство як місце первиного народження людського Я, місце зустрічі передсвідомого минулого і майбутнього, що стає архетипом людського життя. Наукова новизна. Запропонований поворот теми – розгляд дитинства як стану свідомості дорослої людини – нечасто потрапляє у фокус міркувань, і головний момент – йдеться не про обернену форму дитинності, якою є інфантілізм або педократія, а про дитинство як стан передсвідомої відкритості світові, внаслідок чого цей світ отримує здатність бути майбутнім. Вміння зберегти у собі дитину – це збереження здатності бачи-ти усе як вперше, у максимальній напрузі сприймання, що є запорукою творчого потенціалу у людині, яка не тільки творить новий предметний світ навколо себе, але і сама є вічно неготовою, такою, що має йти до себе, знайти себе. Отже, мірою можливостей людини може виступати дитинство – оскільки воно являє собою граничну відкритість. Дитинство у всій своїй конкретній повноті є вічно неготове, незавершене зростання, якому належить здійснитися, і тому як чиста потенційність, всеможливість збігається зі свободою. Якраз в цьому і корениться головна проблема і страждання дитинства: за своєю суттю, природою, формою воно є потенційність, здатність стати тим, що воно ще не є, і водночас за своєю наявною формою воно рабськи затиснуте як несамовитістю фізичних потягів, так і характером, вдачею, способом життя оточуючих людей. Звідси погляд на дитину, яка ще тільки має стати людиною. Дорослішання і є вивільненням того, чим здатна бути людина, з потоку емпіричних обставин, які діють, урізаючи потенційність і відкритість. Висновки. Погляд на дитинство як простір певного філософствування підкреслює значущість для людини збереження у її свідомості готовності і здатності бути відкритою світові без погорди визнання себе мірилом існуючого. Захист дорослого – це є збереження в дорослому дитинності як такої універсальної риси людського буття, суть якої у вічному становленні її самої і здатності трансцендувати наочно-предметні обставини, що заповідано людині як творчій істоті.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://ir.dspu.edu.ua/jspui/handle/123456789/1211
Розташовується у зібраннях:Людинознавчі студії. Серія Філософія

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
лімонченко.pdf362,05 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.