Ніцшеанство: як сумісні нігілізм та філософія життя?

Abstract

Мета роботи. У статті розглядається питан-ня співвідношення філософії життя і нігілізму: з терміном «ніцшеанство» пов’язується саме апологія життя, але яким чином Ніцше відстоює права життя і як можна співвіднести життєстверджуючий характер філософії Ніцше з нігілізмом? Методологія. Під час здійснення дослідження і викладу досліджуваної проблеми первинно значущим є метод поглибле-ного рефлексивно-критичного читання, що передбачає робо-ту з поняттями і встановлення нюансів смислу під час вико-ристання різних термінів. Теоретичною основою дослідження є таке розуміння філософії, коли вона постає рефлексивною самосвідомістю думки, з’ясуванням шляхів формування суб’єктивності, що активізує ресурси феноменології – увагу до первинно-конституйованих змістів свідомості з очищен-ням поняття від подальших нашарувань. Значущим є і метод діалектико-логічного аналізу – робота з поняттями, які припу-скають витончене розрізнення і взаємне перетворення. Наукова новизна. Показано, що в цілому можна визнати, що Ніцше ставить завдання обґрунтувати життєстверджуючі принципи, і в цьому контексті перевага віддається установкам волі до влади, в той час як із нігілізмом пов’язані конотації занепадницького ослаблення, декадансу. Співвіднесені так, ці принципи поста-ють протилежними, але під час їх експлікації простежується логічна зв’язність і зумовленість. Домінанта інтересів Ніцше– увага до первинного і непідробного, того, що становить дієву силу всього, на що і вказано в першій книзі, провідна тема якої– оптика подвійного бачення, експлікованого через дію двох начал, усупереч поширеній думці, жодному з них Ніцше не віддає перевагу. Посилання на ілюзорність, у якій ми живемо, стає засадою дещо іншого іменування філософії Ніцше, яку досить звично називати нігілізмом. При цьому особлива увага приділена конструктивній ролі «ніщо» як умові творчої дії. Висновки. Жадання влади розкривається як нестримна воля до творчості. Внутрішньо логічно ув’язані творче становлення як те, що Заратустра любить у людині, й готовність до зміни і переоцінки звичних прив’язаностей, що і іменується приреченістю на за-гибель, тобто глибинна засада творення – здатність увійти у стан відкритості і свободи від нагромаджених смислів.