Автобіографія як спосіб соціального пізнання

Abstract

Мета. У статті ставиться мета наголосити на значущості автобіографії як жанру літератури та як спо-собу осягнення соціальних реалій на прикладі «Автобіографії Наталії Кобринської (Львів, 1893) та передмови до «Галицьких образків» «Дещо про себе самого» Івана Франка (Львів, 1897).Методологія. У статті застосовано метод поглибленого реф-лексивного прочитання, що передбачає роботу з художнім сло-вом та нарисом, філософською літературою та літературною критикою, встановлення нюансів перехресних зв’язків фактів, вказаних у біографіях, із фактами реального соціального життя. Теоретичною основою дослідження є таке розуміння соціальної філософії, коли вона постає самосвідомістю дум-ки, екзистенційним пошуком, з’ясуванням шляхів формуван-ня індивідуального сприйняття. При цьому маємо на меті не позбуватися об’єктивної залежності від закономірностей розвитку в історико-культурному сенсі. Наукова новизна. Розуміння особливостей автобіографії як рефлексії на влас-не життя видатних діячів, письменників, зокрема Наталі Кобринської та Івана Франка. що привідкриває завісу правди-вих реальних подій тогочасного суспільного життя. Висновки. Осягнення автобіографій представників Галичини межі ХІХ– © Янко Жанна, 2020 122Людинознавчі студії. Серія «Флософія». Випуск 40ХХ століття дає підстави особистості виходити за межі власної приватності екзистенційого перебування в соціумі і бути діяльно оберненою в майбутнє, з альтернативою дивити-ся у світ, як його сприймав Франко: «Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, то це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне» (Франко, с. 31)