Yevhen Chykalenko and Kharkiv: The history of relationship

Abstract

Мета дослідження – з’ясувати аспекти перебування Є. Х. Чикаленка в Харкові у період навчання в Харківському університеті, які по-різному трактуються в мемуарах та науковій літературі, встановити специфіку кола найближчих до нього осіб в університеті; реконструювати ставлення Є. Х. Чикаленка до Харкова, що необхідно для визначення ставлення видатних діячів українського національного руху до всього, що пов’язане із урбаністичним світом. Методологія дослідження. У статті здійснено аналіз сприйняття Є. Чикаленком таких базових ознак урбаністичного середовища: люди; простір міста; функція міста; умови повсякденного життя на підставі аналізу архівних матеріалів, документів Харківського університету та всього комплексу щоденника 1907 – 1929 рр., матеріалів листування видатного підприємця та мецената. Наукова новизна полягає у тому, що вперше розкрито хронологічні рамки перебування Є. Чикаленка в Харкові, особливості соціального середовища кола найближчих друзів зі студентів та викладачів, специфіку й еволюцію ставлення Є. Чикаленка до Харкова. Висновки. Харківський період життя Є. Чикаленка охоплював не більше двох академічних років, протягом яких він навчався спочатку на фізико-математичному, а потім юридичному факультетах Харківського університету. Статус вільнослухача та специфіка організації навчального процесу не надали йому можливості “відчути” подих великого міста. Визначальними для перебування та сприйняття міста Харкова для нього були друзі дитинства єлисаветградських часів. До кола його найближчого спілкування входили студенти – вихідці з різночинців. Харків в очах Чикаленка пройшов еволюцію від освітнього центру, який, перебуваючи на межі українських земель, виконував транзитну функцію для багатьох молодих українців, до осередка червоної бюрократії, більшовицького терору. Для нього він залишався нейтральним, не ворожим світом, але й не дружнім. Такому сприйняттю міста сприяла головним чином центральна влада. У міському просторі значущими для нього були такі локації, як готель, театр і значно меншою – будинки, де він мешкав. Він не захоплювався міською романтикою, міським способом життя, нічого не писав про соціальні верстви міського населення, вулиці та райони міста, типажі випадкових перехожих. Велике місто для Є. Чикаленка радше – необхідний простір для реалізації проектів українського національно-культурного відродження, а романтика сільського світу були такою ж мірою притаманні Є. Чикаленку, як і носіям традиційного світогляду – українським селянам