Serhiy Mizetskyi's, the rural priest-intellectual, reflections on the socio-political transformations in the Soviet Ukraine during the 1920-ies

Abstract

Мета дослідження – висвітлити рефлексії парафіяльного священника Сергія Андрійовича Мізецького, що мешкав у сільській місцевості Катеринославщини, щодо суспільнополітичних трансформацій в Україні 1920-х рр., на основі аналізу його епістолярію. Методологія дослідження включає методичні прийоми зовнішньої та внутрішньої критики листів священника; біографічний метод необхідний для вивчення життєвого шляху та визначення впливу подій в його житті на формулювання рефлексій; порівняльно-історичний метод – для зіставлення оцінок священнослужителя, поданих у листах, з науковими трактуваннями соціально-політичних трансформацій в 1920-х рр.; поєднання макро- та мікроісторичних підходів для реконструкції оцінок священником місця духовенства в радянському суспільстві. Наукова новизна статті полягає у відтворенні рефлексій священника С. Мізецького щодо соціально-політичних трансформацій у радянській Україні в післяреволюційному десятилітті, на основі аналізу вперше введеного до наукового обігу приватного листування священнослужителя. Схарактеризовано оцінки С. Мізецьким місця духовенства в радянському суспільстві, з’ясовано накреслені ним стратегії виживання. Висновки. Рефлексії священника щодо соціально-політичних і економічних трансформацій в Україні 1920-х рр. показують, що багатовікові культурницькі, ідеологічні стереотипи духовенства зіткнулися з радянськими експериментами. Перехід від людей з високим соціальним статусом у світ “нетрудових елементів”, позбавлених виборчого права, був досить швидким для священника, морально та фізично болісним. С. Мізецький продовжував жити етичними нормами дореволюційних часів. Конфлікт етичних норм відчувався священником на різних рівнях спілкування з владою – від читання монопольної преси до відстоювання своїх інтересів у сільській раді. Аналіз листів дає підстави стверджувати, що між владою та С. Мізецьким, типовим представником духовенства на півдні України, існувала величезна світоглядна прірва. Вона проявлялася більш гостро, ніж у представників колишніх дворян та селян, оскільки останні могли вільно виконувати свої обов’язки (як хлібороби), або, як колишні дворяни, пристосовуватися та шукати своє місце в новій соціальній структурі. Замкнутість у колі наближених до церкви людей, ведення “монологу серця” в листах до брата та батька стали чи не єдиними стратегіями виживання, розради в новому соціально-політичному середовищі. У своїх рефлексіях священник непрямо пророкував узурпацію влади більшовицькою партією, утвердження її монополії в суспільно-політичному житті та контроль над людською думкою, вказував на перетворення освіченої інтелігенції на різноробів, відзначав, що експерименти в селі не відповідали здоровому хліборобському прагматизму та продуктивності. Рефлексії священника щодо розгортання діяльності українських православних церков показали, наскільки гострим та непримиренним було питання українізації церкви. Воно виявило високу ступінь консервативності та зрусифікованості духовенства на півдні України.