Унійна діяльність луцького єпископа Діонізія Жабокрицького в українській та польській історіографії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Abstract

Мета статті – проаналізувати науковий доробок української та польської історіографії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з дослідження проблеми унійної діяльності луцького єпископа Діонізія Жабокрицького. Методологія дослідження передбачає застосування методів історіографічногоаналізу, порівняння та синтезу. Наукова новизна полягає у тому, що з՚ясовано змістове і концептуальне наповнення праць українських та польських науковців вказаного періоду про унійну діяльність луцького єпископа Діонізія Жабокрицького, показано їхні здобутки та хиби, зумовлені конфесійним підходом і позитивістською методологією. Висновки. Найбільшою заслугою українських істориків православного історіографічного спрямування другої по-ловини ХІХ – початку ХХ ст., особливо представників Київської церковно-історичної школи, було віднай-дення і опрацювання значної кількості джерел і складання ретельної біографії луцького єпископа Діонізія Жабокрицького. Цінність їхніх праць полягає не у висуванні нових концепцій (оскільки науковці так і не змогли позбавитися від концепту «зради» єпископа руській спільноті), а в намаганні доволі ретельно простежити всі фактологічні деталі складної та контроверсійної діяльності луцького єпископа. Слід віддати належне, що дослідники докладно проаналізували об՚єктивні причини унійної конверсії єпископа, досліджуючи навіть його внутрішній світ, прагнення, переживання, страхи. Історики ретельно описали непрості відносини єпископа з королівською владою, православною й уніатською ієрархією, світським та чернечим духовенством, волинською шляхтою і найближчими родичами. Саме неможливість віднайти порозуміння з православними у справі висвячення стало, на переконання більшості дослідників, основною причиною переходу Жабокрицького до унії. Об՚єктивними є висновки авторів, що у поширенні унійної конфесії єпископ застосовував різні методи: не тільки примус і адміністративний тиск, але й переконання та заохочення. Праці польських науковців грішать більшою фрагментарністю. Проте і вони опублікували окремі документи, детально проаналізували об՚єктивні та суб՚єктивні передумови рішення Діонізія Жабокрицького перейти до унії і поширювати нову конфесію у Луцькій єпархії. Обґрунтованими є висновки польських вчених про складні внутрішні переживання та перманентні поневіряння діяча, доволі недовготривале поліпшення становища ієрарха після здійснення конверсії та вплив на подалшу його долю несприятливих обставин періоду Північної війни і втручання Московського царства у внутрішні справи Речі Посполитої.