Комунікація як складова повсякденного життя українських націоналістів на Прикарпатті (1940–1950-і рр.)

Abstract

Мета статті передбачає висвітлення міжособистісної і організаційної (ділової) комунікації (вербальної та невербальної) учасників національно-визвольних змагань на Прикарпатті на основі невідомих і маловідомих архівних документів, а також виокремлення особливостей усного та письмового спілкування. Методологія дослідження базується на принципах історизму, науковості, об՚єктивності та логічності. Використовуються загальнонаукові методи: аналіз, порівняння, узагальнення і спеціально-історичні: періодизація, історико-порівняльний та ін. Використано також методи зовнішньої та внутрішньої критики джерел. Наукова новизна полягає у тому, що вперше здійснено спробу комплексно висвітлити проблему спілкування в підпільних умовах на Прикарпатті та чинників, які на нього впливали. Уточнено і деталізовано раніше відомі факти. Висновки. Невід՚ємною складовою повсякденного підпільного життя було спілкування. Однак конспіративні вимоги часу наклали на нього свій відбиток. У своїй основі воно мало не лише інформаційну функцію, а й навчальну, організаційну, виховну та навіть духовну. Комунікація ставала засобом боротьби з окупаційними режимами, консолідуючим чинником та способом зняття напруги чи подолання стресових ситуацій. Бачимо, що під час боротьби як усне слово, так і письмове – це палиця, яка мала два кінці: однаково могли допомогти та водночас – нашкодити. Тому керівництвом ОУН та УПА ретельно регламентувались теми для розмов між вояками, з місцевим населенням та спілкування з приводу організаційних завдань. Важливу роль при усному спілкуванні відігравала мовчазливість, аналіз співрозмовника, а при написанні повідомлень – використання шифрів і кодів. Дотримання усіх вимог конспіративної комунікації у підпіллі розглядалося чинником продовження власного життя, а відтак – Організації та успішної боротьби.