Україномовне музичне мистецтво Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: джерелознавчий аналіз

Abstract

Мета дослідження. Метою статті є дослідження україномовного музичного мистецтва Галичини на основі критичного аналізу історичних джерел, що розкривають різні аспекти музичного життя краю другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Методологія дослідження. До дослідження джерел з історії музичного мистецтва Галичини залучено методи аналізу і синтезу джерел, текстологічної критики, класифікації та типології, історико-генетичний, порівняльний, кількісно-статистичний, біографічний тощо. Наукова новизна. Наукова новизна публікації полягає в тому, що вперше в українській історіографії зроблено джерелознавчий аналіз україномовного музичного мистецтва Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Висновки. У процесі дослідження цієї проблематики нами про-аналізовано чотири групи джерел: 1) нормативні (законодавчі акти та статути, що регламентували роботу громадських, у тому числі музичних товариств); 2) статистичні (звіти про діяльність музичних об?єднань); 3) джерела особового характеру (автобіографії, спогади, листи відомих українських композиторів та виконавців); 4) матеріали періодичних видань (містили інформаційні повідомлення та публіцистичні праці про події музичного життя Галичини). На основі їхнього аналізу, встановлено, що провідну роль у розвитку українського музичного мистецтва відігравали громадські товариства. Саме вони засновували хорові колективи та музичні навчальні заклади. При цьому в їхній діяльності домінували аматорський підхід та церковна музика. Однак діяльність нової генерації українських композиторів, яку представляли Д. Січинський, С. Людкевич, Ф. Колесса та співпраця галицьких митців з М. Лисен-ком сприяла зростанню професійної майстерності в Галичині. Всесвітньо відомі оперні виконавці С. Крушельницька, М. Менцинський, О. Мишуга також брали активну участь у мистецьких заходах національно-культурного характеру.