The Post-Great War Settlement of 1919 and Ukraine

Abstract

Мета дослідження полягає у тому, щоб відповісти на питання, чому українська національна держава не отримала міжнародної підтримки і допомоги після закінчення Першої світової війни, хоча національне самовизначення було одним з основних принципів повоєнного врегулювання. Методологія дослідження основана на принципах глобальної історії й критичному аналізі історичних джерел, передусім документів Паризької мирної конференції, дипломатичного листування, робіт учасників і сучасників конференції. Наукова новизна статті полягає у розвитку і вдосконаленні попередніх висновків щодо позиції великих держав-переможниць у Першій світовій війні до України в 1919 р. на основі впровадження у науковий обіг нових історичних джерел і застосування принципів глобальної історії. Обговорення на Паризькій мирній конференції питань, що стосувалися України, розглядаються у ширшому міжнародному контексті з урахуванням інтересів різних міжнародних гравців, не лише України, щоб уникнути національної упередженості. Висновки. Українська національна держава не відповідала повоєнним стратегічним розрахункам великих держав, що включали протидію більшовицькій експансії на захід, відновлення легітимної влади і єдності Росії та формування нової системи європейської безпеки. Щобільше, після встановлення на українській території колишньої Російської імперії влади більшовиків вони не вірили в життєздатність українських національних інституцій. По-друге, територіальні конфлікти між новими державами, включаючи Польщу й Україну, продемонстрували, що принципи національного самовизначення було важко реалізувати на практиці, а їх реалізація не забезпечувала основних цілей повоєнного врегулювання. Хоча великі держави намагалися знайти справедливе вирішення східногалицької проблеми, але їхні стратегічні розрахунки врешті взяли гору над принципами національного самовизначення.