Радянські репресії проти духовенства Греко-Католицької церкви у 1944-1947 рр. (на прикладі біографії о. Івана Котіва)

Abstract

У статті на основі просопографічного підходу й аналізу біографії о. Івана Котіва досліджено форми і методи радянських репресій проти греко-католицького духовенства. Мета статті – на прикладі взаємин радянських спецорганів з о. Іваном Котівим проаналізувати і висвітлити репресивну діяльність проти Греко-католицької церкви у 1944–1947 рр. Методологія дослідження спирається на просопографічний підхід, принципи історизму, науковості, авторської об’єктивності, застосування загальнонаукових (дедукція, індукція, аналіз, синтез, узагальнення) та спеціальних історичних (історико-генетичного, історико-системного, історико-типологічного) методів. Новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській історичній науці здійснено спробу висвітлити репресивну діяльність радянських властей проти греко-католицького духовенства крізь призму просопографічного аналізу діяльності о. Івана Котіва, одного з неформальних лідерів греко-католицького духовенства в умовах ліквідації ГКЦ. Висновки. Отже, на прикладі взаємин радянських спецорганів із о. Іваном Котівим проаналізовано і висвітлено репресивну діяльність проти ГКЦ у 1944–1946 рр. На нашу, думку репресивну політику радянських властей щодо духовенства ГКЦ впродовж окресленого періоду можна поділити на декілька етапів: 1) етап «м’якого тиску» (серпень 1944 – березень 1945 р.), який характеризувався ретельним вивченням і аналізом внутрішнього становища ГКЦ, особистісних рис провідних діячів серед греко-католицького духовенства, поступовою пропагандистською й агентурною підготовкою приєднання унійної Церкви до РПЦ, поширенням відповідної риторики індивідуально, а також через засоби масової інформації та вивчення реакції духовенства на таку ідею; 2) етап організаційно-репресивного тиску (квітень 1945 – березень 1946 рр.), котрий позначився арештами верхівки ГКЦ, створенням і діяльністю ЦІГ, нейтралізацією спроб опозиції на чолі з К. Шептицьким та І. Котівим протидіяти спецоперації з «возз’єднання» церков; 3) етап тотальних репресій проти духовенства, яке не визнало рішень Львівського псевдособору (березень 1946 – травень 1947 рр.). Власне, усі ці етапи доволі чітко простежуються у взаєминах о. І. Котіва з радянськими органами влади, а відтак його діяльність у досліджуваний період є доволі репрезентативною і просопографічно релевантною для розуміння складності становища ГКЦ в умовах відновлення радянського тоталітарного режиму на західноукраїнських землях у перші повоєнні роки.