Спогади про депортації як важливе джерело до вивчення повоєнної трагедії українства

Abstract

Мета дослідження – звернути увагу при дослідженні депортаційних процесів із західноукраїнських земель після Другої світової війни на спогади сучасників і безпосередніх учасників подій з огляду на обмеженість документальних свідчень національно-визвольного руху й необ’єктивність матеріалів комуністичної влади. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, системності, науковості, верифікації, авторської об?єктивності, на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що на основі аналізу первинних документів українського національно-визвольного руху й спогадів депортованих, які вдалося записати в основному в умовах незалежної України, з’явилася можливість скласти більш цілісну картину тих далеких подій, відгранити особливості історичних процесів. При цьому акцентується увага на тому, що жорстокість депортаційних акцій проявлялася на всіх теренах західноукраїнського розселення – від Збруча до Вісли, про що засвідчують спомини виселюваних мешканців Буковини, Волині, Галичини, Лемківщини, Надсяння, Холмщини й Підляшшя. Також відзначається роль у записах споминів священників Української греко-католицької церкви, особливо Апостольського візитатора в Центральній Азії о. Василя Говори, а також журналіста газети «Наше слово» у Варшаві Богдана Гука. Висновки. Використання споминів очевидців подій і депортованих із західноукраїнських земель після Другої світової війни дає можливість створити цілісну картину тих трагічних подій, а в окремих випадках і повністю її відтворити.