Українсько-московський договір 1654 р. в інтерпретаціях польських істориків першої половини ХХ століття

Abstract

Мета дослідження полягає у вивченні інтерпретацій українсько-московського договору 1654 р. в працях польських істориків першої половини ХХ ст. Дослідити підходи вчених до виявлення причин порозуміння українського козацтва із царською владою. Проаналізувати особливості дослідження науковцями історії стосунків гетьманської канцелярії Б. Хмельницького із Москвою. Розглянути специфіку бачення істориками обставин укладення договорів у Переяславі та Москві, перебіг перемовин між сторонами та впровадження їх у життя. Вивчити оцінки дослідниками значення українсько-московської угоди в історії України, Московського царства та Речі Посполитої. Методологія дослідження спирається на загально-наукові принципи об’єктивності, історизму, наукового плюралізму та опори на історичні джерела. У праці застосовувались загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний, історико-системний) методи. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні широкого спектру історіографічних джерел, що відображають інтерпретації польськими вченими першої половини ХХ ст. історії укладення українсько-московського договору 1654 р. Спеціально досліджено особливості підходів істориків до причин союзу між козацтвом та Москвою і обставин його укладення. Проаналізовано ідейні впливи історичних шкіл та політичних концепцій на оцінки науковцями Переяславської угоди і Березневих статтей. Висновки. Польські історики першої половини ХХ ст. вважали 1654 р. рубіжним в долі України і одним із дуже важливих у історії Польщі. Саме із козацько-московського договору вони виводили початок відторгнення східних земель Речі Посполитої на користь Росії. Причини цих доленосних подій вчені бачили у значному виснаженні українського повстання. Як іншу причину вони також вказували ускладнення міжнародного становища козацтва через розчарування у турецькій протекції та двоїстій ролі допомоги Кримського ханства. Польські вчені акцентували увагу на тривалій історії козацько-московських відносин ще з повстань першої половини XVII ст. Однак також вказували на неготовність Москви до війни проти Речі Посполитої та її нерішучості. У своїх інтерпретаціях козацько-московських відносин за часів національно-визвольної війни польські історики акцентували на різному баченні сторонами умов союзу. Так, у працях вчених вказувалось, що Б. Хмельницький розумів угоду як військове порозуміння, спрямоване проти Польщі, де не було жодної мови про якесь обмеження широкої автономії України. Натомість царська влада розуміла договір як звичайну інкорпорацію українських земель. Це, зі свого боку, наголошували науковці, породжувало багато гострих непорозумінь. Серед найбільш дражливих дослідники називали питання фінансування козацького реєстру та незгоду українського духовенства із спробами Московського патріархату поглинути його церковну структуру. Таким чином, у баченні польських істориків першої половини ХХ ст. українсько-московський союз сприймався як безперспективний та навіть дуже небезпечний для самого існування українського народу.