Пізнання часу людиною – основа філософського розуміння сутності речей

Abstract

Дана стаття присвячена науковому вивченню питання про рух суспільних явищ у просторі і часі. Наголошується, що час у людському сприйнятті є тим явищем, яке характеризується особливістю сприйняття як фактор, що обумовлює тимчасовість нашого перебування на землі, це той показник, який будь-яких суспільних відносин. Доводиться, що це значною мірою спричинено особливим положенням спостерігача досліджуваного явища: людина не знаходиться ззовні певних діянь, що відбуваються у просторі, а разом з ними, незалежно від того, є конкретний суб’єкт їхнім учасником, чи ні, переміщується у часовому вимірі. Досдіджена Кантівська теорія про уявність часу та про те, що сплив часу не є реальним процесом, а представляє собою ілюзію людського розуму. Також проаналізовано окремі чинники інших наукових теорій, що характеризують простір і час як об’єктивні явища. Визначено, що час є властивістю самого буття, його онтологічним атрибутом, якщо об’єкт переміщується у просторі, то він, безумовно, також переміщується у часі. Наголошується, що через визначення сутності таких категорій, як простір і час, відбувається пізнання світу. Простір є формою, в межах якої відбувається взаємодія конкретних матеріальних явищ. Тоді як час – то зміст подібних взаємозв’язків вказаних об’єктів. Відмічено, що дослідження темпоральних властивостей історично відбувалося в межах уявлень про час як абсолютне, однорідне явище, що має різні параметри в усіх точках простору. Час є нерівномірним, багатонаправленим, багатомірним та залежить від властивостей системи обліку і руху матерії. Оцінено вчення про час як послідовність та зміну станів об’єкта. Минулого вже немає, а те, що становило його сутність, мало історичне значення, входить до складу нинішнього. Саме і такій іпостасі існує минуле у сучасному. Досліджено теоретичне співвідношення трьох часових суперпозицій: минуле, сучасне і майбутнє. Наголошується, що нинішнє і майбутнє продукується сучасним періодом. В цьому контексті надається модель темпорального уявлення сучасного, як не просто абстракції, а періоду. має об’єктивні підґрунтя у дискретній природі матеріального світу.