Людська гідність як чинник євроінтеграційних процесів України та її релігійно-доктринальне осмислення

Abstract

Метою статті постає з’ясування пріоритетних концепцій, богословських підходів християнських церков України до проблеми людської гідності з огляду на сучасні євроінтеграційні процеси української держави. Методологічними засадами дослідження стали компаративний аналіз, контент-аналіз, діалектика, культурологічний та антропологічний принципи, а також принципи об’єктивності, правового забезпечення релігійної свободи як свободи совісті. Наукова новизна. Звернення до проблеми людської гідності під час історичних випробувань України не лише включає Церкву до широкого спектру реальних взаємовідносин з державою, але й робить важливим актором євроінтеграційних процесів. Кожному етапу суспільно-історичного розвитку європейської інтеграції України властиві різні прояви релігійної активності церков, їхня різноманітна реакція на антропологічні, етичні виклики соціального середовища. Сучасні євроінтеграційні процеси України надто актуалізують роль людського чинника не лише у підтримці української ідентичності, але й у збереженні гуманістичних, загальноцивілізаційних цінностей світового співтовариства. У цьому аспекті проблема гідності має сенсожиттєвий вимір, вказує на подальшу життєспроможність держави та церков у ній, постає гуманістичним осердям, центром європейських цивілізаційних норм та принципів. Від того, як українські церк-ви відповідатимуть на цей виклик, надто залежить їх майбуття в українській державі можливість мирного співіснування у спільному європейському просторі. Отже, авторка пропонує компаративний аналіз сучасних відповідей християнських церков України на питання про людську гідність. У висновках підкреслюється, що в умовах війни, яка ведеться Росією на території України всупереч будь-яким гуманістичним та цивілізаційним нормам європейського співтовариства, толерування держави-агресора не видається можливим, оскільки означає нехтування загальнохристиянськими цінностями на догоду позиції Російської Православної Церкви. Релігійним організаціям вже недоречно залишатися у статускво із закликом «Мир цінніше за свободу». Церкви повинні враховувати громадський простір, незважаючи на те, що за наявності лівих партій при владі деяких держав світового співтовариства маємо нову розстановку сил, коли лібералізм вимагає змін без особливих заворушень, прагне не виходити за межі досягнутої зони комфорту. Церквам слід навчитися називати речі власними іменами, позбутися позиції, коли вони не бажають критикувати одна одну, піднімати важливі еклезіологічні та політичні теми. В умовах війни, яку розв’язала Росія в Україні за активної підтримки Російської Православної Церкви, не може бути діалогу в контексті примирення з агресором. Нині «холодна війна» вже перейшла у фазу загрози Європі та світу ядерною катастрофою з боку Російської Федерації, отже, ідея міжрелігійного діалогу потребує нагального реконструювання, вимагає прямої відповіді на питання про те, чи діалог може бути місією Церкви, вестися нею ціною істини та потурати людську гідність.