Паризька декларація «Європа, в яку ми можемо вірити» (2017) і проблеми сучасної освіти

Abstract

Метою статті є соціально-філософський аналіз однієї з головних ідей Паризької декларації 2017 року «Європа, в яку ми можемо вірити», а саме проблеми сучасної освіти. Методологічними засадами дослідження стали філософсько-антропологічний напрям та християнська догматика. Також для вирішення поставлених завдань використано герменевтичний та традиціоналістський підходи. Наукова новизна. Зміст Паризької декларації розглядається не як критика Європейського простору, а як спроба європейських інтелектуалів з філософських позицій показати «справ-жню Європу», акцентувавши увагу на істинних цінностях європейського спадку. Паризька декларація – це голос розуму, який повинен звучати у цьому складному світі, наповненому пропагандою та маніпуляціями. В Декларації йдеться не про хронологічні питання історичного буття Європи, а про особливий спосіб існування людини. Концептуальне виявлення глибинних засад традиції у її духовних вимірах дало змогу глибше зрозуміти проблеми європейської освіти. Висновки. Наголошуючи на тому, що сутністю «справжньої Європи» є її християнський та філософський діалогічний характер, автори Декларації визначають головну мету освіти – творення мислячої, вільної людини. Підкреслюючи значимість християнства як основи європейської культури, наголошуємо на вихованні (навчанні) дітей, молоді не стільки у дусі християнських цінностей, скільки самим духом християнської Істини. Також важливим залишається питання реформування програм навчання так, щоб вони служили для передачі спільної культурної спадщини, а не для індоктринації молоді культурою відторгнення.