До проблеми співвідношення понять «комунікація» і «спілкування»

Abstract

Метою статті є аналіз таких соціальних проблем, як комунікація і спілкування у європейському просторі, у зв’язку із сучасними інтеграційними процесами. Методологічними засадами дослідження є логічний метод, що дає змогу здійснити змістовне співвідношення понять «комунікація», «технічні засоби комунікації», «спілкування», «сигнальні засоби зв’язку». Також був застосований критичний метод, що дає можливість виявити проблемні практичні межі проведеного співвідношення понять. Наукова новизна. Досліджується проблема комунікації через призму взаємодії суб’єктів соціальної інтеракції. В сучасній науковій і філософській літературі не існує єдиного підходу до визначення комунікації і спілкування. Розглядається феномен комунікації як процес передачі інформації, що реалізується в соціально прийнятних формах і засобах взаємодії між людьми. Проблемним залишається співвідношення понять «комунікація» і «спілкування», а також їхня відмінність від форм передачі інформації. Важливість дослідження понять «комунікація» і «спілкування» полягає в тому, що їхнє вивчення і практичне застосування дасть змогу зберегти діалогічну фор-му відношень між Я та іншими рівноправними і рівнозначними суб’єктами соціальних відносин. Комунікація в цьому разі як форма соціальної взаємодії дає змогу зберігати за кожною окремою особистістю цінність автономної індивідуальності та здатність самостійно формувати принципи власного світу. Висновки. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій XXI ст. привели до появи нової комунікативної ситуації, що характеризується, з одного боку, збільшенням значимості комунікації у найважливіших сферах життєдіяльності людини, а саме економіці, політиці, культурі; з іншого боку, підсиленням протирічь між можливостями і межами комунікації. Можна відзначити, що комунікації як повідомлення мають монологічний характер, на відміну від спілкування, яке за своєю структурою обов’язково виступає діалогічним. Відзначаємо, що комунікація має надіндивідуальний характер і охоплює упорядкування, формалізацію і стандартизацію суспільних зв’язків та відносин. Сфера використання комунікації є всеохоплюючою, оскільки без неї неможлива людська взаємодія. Спілкування проявляється у формуванні соціальних і медіамереж, що прагнуть монополізувати міжособистісне спілкування. Комунікація як інституалізована форма соціальної поведінки належить до складних соціокультурних і нормативно орієнтованих інститутів. Раціональність і використання технічних засобів стають засобами комунікації як соціального феномена. Характерною рисою комунікації є зовнішній прояв процесу спілкування, що виражається в соціально прийнятних, ефективних, раціонально відібраних засобах і формах передачі інформації, а також обміні між суб’єктами соціальної взаємодії.