Європейський досвід соціалізації учнів з особливими освітніми потребами: історичний контекст

Abstract

Стаття присвячена дослідженню історичного аспекту соціалізації учнів з особливими освітнімипотребами у досвіді Європейських країн. Виконано аналіз науково-педагогічної літератури з проблемидослідження.Встановлено, що соціалізація дітей з особливими освітніми потребами – це складний ібагатофакторний процес, для успішного проходження якого необхідними є не лише зміна ставлення соціумудо дітей з порушеннями розвитку, але й надання матеріальної, фінансової та інших видів допомоги і підтримки,створення належних умов для навчання, розвитку здібностей та особистісних якостей, проходженнясоціально-побутової, психологічної та медичної реабілітації; забезпечення взаємодії між усіма учасникамиосвітнього процесу, всебічного розвитку і формування особистості.Зроблено висновки про те, що інклюзивна освіта за останні кілька десятиліть стала незворотноюсвітовою тенденцією реформування освітніх систем. На шляху до її реалізації європейські країни пройшлишлях науково-теоретичної концептуалізації сутності та розуміння інклюзивної, законодавчої, інституційної,організаційної і фінансової діяльності для розвитку її системи і практики. Результати аналізу досвідуНімеччини та Італії свідчить, що система освіти спрямована на надання можливостей для освоєння знань,умінь та навичок, передбачених навчальною програмою для учнів з особливими потребами відповідного віку,з урахуванням рівня розладів конкретної дитини, реабілітації, спрямованої на підтримку та поліпшення їїздоров’я, адаптаційних можливостей, усунення, якщо це можливо, наявних дисфункцій, а також забезпечує соціальну адаптацію дитини до інклюзивного середовища, розвиток умінь і навичок, що забезпечують їїсоціалізацію та інтеграцію в суспільство.